Стара версія
Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Викладач істфаку вважає 28 серпня – Днем народження Запоріжжя

Викладач істфаку вважає 28 серпня – Днем народження Запоріжжя

28.08.2015 11:05 Все Факультети Історичний Історичний факультет

Сьогодні, 28 серпня, Запоріжжю виповнюється 245 років. Принаймні, так вважає викладач кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин ЗНУ Руслан Шиханов. Свої аргументи та звернення він оприлюднив на своїй сторінці на Фейсбуці. Зокрема, Руслан Шиханов зазначає: «Звертаюсь до запорізької міської влади з пропозицією відновити історичну справедливість і розвести у часі відзначення двох найвизначніших міських свят: Дня народження міста і Дня визволення міста. Вважаю цілком справедливим і доцільним, якщо запоріжці будуть відзначати День народження міста – 28 серпня (у день його заснування у 1770 році), а 14 жовтня – у День визволення Запоріжжя – будуть віддавати належну шану героям, які визволили наше місто від нацистів у 1943 році.

У своїх фахових замітках Руслан Шиханов викладає такі факти.
Під час чергової російсько-турецької війни 1768-1774 років на землях, які формально все ще належали козакам, було реалізовано проект будівництва Дніпровської лінії укріплень. Для Російської імперії вона виконувала подвійну роль. З одного боку ця лінія була потужним форпостом для захоплення Криму, а з іншого наявність фортець дозволяла контролювати козацькі землі.
Протягом травня-липня 1770 р. було проведено усю потрібну підготовчу роботу, а у серпні – розпочалася безпосередня реалізація проекту з будівництва Олександрівської фортеці. На початку серпня до пристані, збудованої біля гирла ріки Мокра Московка, надійшли Дніпром перші вантажі з Київської губернії.
Будівництво Олександрівської фортеці та форштадту було розпочато 17 серпня (28 серпня за новим стилем) 1770 р. на правому березі р. Мокрої Московки під керівництвом військових інженерів: полковника Якова Бібікова, підполковника Андрія Паніна, капітанів – Федора Олексійовича Наковальнина та Олександра Вахтіна, поручика Івана Путімцева та прапорщика Олександра Мусін-Пушкіна. Саме цю дату ми впевнено можемо вважати днем заснування міста Олександрівська (сучасного міста Запоріжжя).
Завдяки енергійним заходам будівельників наприкінці літа та восени 1770 р. була виконана основна частина робіт із зведення Олександрівської фортеці та форштадту. На 1 жовтня фортеця набула наступного вигляду: вздовж зовнішнього контуру фортеці було вирито величезний рів у вигляді 32-х променевої зірки, а також внутрішні рів цитаделі, у фортеці було зведено будинки для офіцерів та казарми для солдат, а у форштадті – землянки для майстрів та робітників.
З вересня місяця і протягом всієї зими 1770-1771 рр. охорону будівництва Дніпровської лінії здійснювали декілька колон командуючого другим корпусом другої російської армії генерал-поручика Густава Берга та донські козаки полковника Петра Ребрикова. Коли вода спала, а грунт підсох – місце будівництва першої Олександрівської фортеці, почали активно обживати військові чини прикордонного батальйону, інженерної та інших команд, будівельники фортеці (в основному це були державні селяни) зі своїми родинами, відставні солдати гарнізону та інші жителі. Тому у 1771 р. територія Олександрівського форштадту та його населення суттєво зростає.
23 травня 1771 року розпочалося будівництво другої Олександрівської фортеці. За проектом вона мала вигляд капонірного, зіркоподібного у плані полігону площею близько 50 десятин.
Основні роботи із зведення власне фортеці тривали п’ять років (з 1771 по 1775 рр.). За даними Я. П. Новицького, після завершення земляних робіт, у 1775 р. у фортеці було збудовано: кілька дерев'яних та цегельних будинків для керівного складу, вісім великих казарм, аптеку, шпиталь, школу, провіантський запасний "магазин", цейхгауз, острог, пороховий льох. З цього часу прикордонний батальйон, інженерна, артилерійська та інвалідна команди та весь штат офіцерів на чолі з комендантом переїхали на постійне помешкання до фортеці.
У той же час з архівної справи "Плани та профілі Олександрівської фортеці Азовської губернії" випливає, що на 18 травня 1776 р. у фортеці було збудовано: фортечну полігональну лінію, три кам'яні корпуси, квартал для генералітету, не вісім, а лише п’ять казарм, шпиталь, магазини та гауптвахту. Будівництво ж шостої казарми, аптеки, церкви, будинків для коменданта та батальйонного командира було заплановано лише на 1777 р.
Першою культовою спорудою в Олександрівській фортеці була похідна церква Святого великомученика Георгія Побєдоносця, яка почала діяти з червня 1772 р. Приміщення церкви являло собою палатку в якій знаходилося усе відповідне церковне приладдя. Другою, за часом появи, і першою, за значенням, церквою стала Свято-Покровська церква, збудована за два кілометри на південний-схід від нової фортеці на території Олександрівського форштадту. Її будівництво тривало з 1773 по 1774 рр., а у якості будівельного матеріалу використовувалася цегла та деревина.
Нагадаємо, що форштадт був першим цивільним поселенням, а з 1771 р. до його складу була включена також територія старої фортеці (яку почали будувати у 1770 р.). Типовим житлом перших олександрівців була землянка, пізніше з'явилися будинки з неопаленої цегли-сирцю або саманної цегли.
З північно-західного боку фортеці, вздовж дороги, яка вела з Вознесенівської слободи до Олександрівського форштадту, виникло селище з напівземлянок та невеликих мазанок, яке спочатку отримало назву "Невінчаний куток", а згодом стало називатися "Солдатська слобода". Воно стало другим цивільним поселенням поблизу Олександрівської фортеці.
Мешканцями двох вищезгаданих селищ були, в основному, люди, безпосередньо пов’язані з фортецею та її будівництвом. Але поступово до них починають переселятися відставні солдати зі старої Української укріпленої лінії, а також "піддані Кошу Запорозького". Причому переселення останніх викликало активну протидію з боку Кошу, через те, що раніше вони виконували низку повинностей і сплачували податки на користь Кошу.
Виходячи з того, що усі поселення навколо фортець (та й самі фортеці Дніпровської лінії) знаходились на землях, які перебувала під юрисдикцією Кошу, у грудні 1771 р. кошовий отаман Петро Калнишевський звернувся з поданням до імператриці про підпорядкування усіх цих поселень Війську Запорізькому Низовому, а не комендантам фортець. Зрозуміло, що російський уряд не пристав на таку пропозицію запорожців і залишив ці поселення під юрисдикцією своїх комендантів.
Після ліквідації у 1775 р. Запорозької Січі на схід від форштадту на правому березі річки Мокра Московка (навпроти прикордонного карантину, який знаходився на лівому березі річки) запорозькими козаками було засновано третє цивільне поселення на території майбутнього міста Олександрівська – селище Карантинку.
Більше на: https://www.facebook.com/profile.php?id=100000896186398

Схожі новини