У рамках утілення в життя нового інформаційно-просвітницького проекту ЗНУ “Майстри педагогічної справи” першокурсниця вишу Юлія Чернявська сьогодні розповідає читачам про свого вчителя, яка для неї стала взірцем педагога.
Мабуть, саме зі школою пов’язані мої найкращі спогади: друзі, спільні походи до театрів, філармонії, веселі свята, подорожі містами України. Але найбільше мені не вистачає моїх учителів! Особливо вчительки російської мови та літератури Олени Олександрівни Котик. Вона зараз працює у Запорізькому колегіумі № 98. У вересні цього року виповнилось 35 років, як вона присвятила себе цій школі.
Про свою професію Олена Олександрівна мріяла з дитинства. “Мабуть, я народилася з думкою, щоб стати вчителем”, – часто говорить вона. Хтось пише картини, а хтось складає музику, а вона знала, що і як говорити дітям. Згодом обрала філологічний факультет нашого вишу. Спочатку – заочне відділення, адже працювала в гімназії №2, але потім, за порадою мами, перевелась на денне відділення, бо матуся хотіла, щоб доня пожила справжнім студентським життям. Та Олена Олександрівна відразу ж зрозуміла, що без школи вона не може, бо їй не вистачає дитячих очей, і вже з жовтня знову повернулась до вчительської діяльності. Учитель вперше випустила школярів, а згодом взяла п’ятий клас, який разом із нею перейшов до колегіуму №98 і став тут 6-Ж.
Що найбільше запам’яталось Олені Олександрівні зі студентських років? Були два викладачі, чиї лекції вона ніколи не пропускала. Як кажуть, “старої школи”, навіть пройшли війну! Перший, це Володимир Захарович Табарєв – викладач російської літератури. Його лекції були немов спектакль, де він – головний герой, за яким усі три групи стежили, затамувавши подих. Другий – Федір Митрофанович Борщевський, якому студенти придумали прізвисько Борщ, – викладач давньоруської літератури. Прийшовши до університету, молодь у кращому випадку читала “Повість минулих літ” та “Слово о полку Ігоревім”. На першій лекції, коли цей викладач почав розповідати, студенти сиділи, як зачаровані, настільки було цікаво. А коли він говорив давньоруською мовою та зачитував уривки з творів, захопленню взагалі не було меж. Ці дві людини сприймалися як зразок справжніх чоловіків, джентльменів, а також ідеальних викладачів університету.
Теплі спогади про факультет в Олени Олександрівни пов’язані також із тодішнім деканом – Віктором Антоновичем Чабаненком, який у їх групі нічого не викладав, але запам’ятався як чоловік із дуже приємним тембром голосу та вишуканою української мовою. Чомусь врізався в пам’ять такий епізод: група сиділа на парі, коли зайшов Віктор Антонович, оглянув аудиторію і м’яко попросив передати відсутнім хлопцям, щоб хоч іноді приходили на заняття. Із приємністю і вдячністю згадує моя вчителька й Ольгу Дмитрівну Турган, яка вела заняття з української літератури. До університету Олена Олександрівна ніколи не вивчала українську, тому це було дещо нове для неї. Ольга Дмитрівна відкрила для неї світ української літератури! Як вона розповідала про драму-феєрію Лесі Українки “Лісова пісня”! Запам’яталась також дисципліна “Старослов’янська мова”, яку вів Іван Федорович Молдаван. Спочатку думаєш, що, оскільки це прамова твоєї рідної мови, то буде легко її вивчати, але не так склалося, як гадалося. Старослов’янська як іноземна була не лише для Олени, а й для всієї їхньої групи, наче випробування на міцність.
…Пригадується такий випадок, коли наш клас тільки прийшов до Олени Олександрівни, ми дуже злякались, бо на першому уроці вона повідомила, що нам краще не будити Дракона, у рік якого вона народилася. Тож ми не повинні були запізнюватися на уроки, списувати домашнє завдання один в одного. Уроки проходили надзвичайно цікаво, бо Олена Олександрівна робила усе, щоб ми могли зрозуміти ту чи ту тему: у її викладанні правила були такими, що легко запам’ятовувалися, вона розклеювала в кабінеті слова, які викликали складність у написанні. Також проводила для нас додаткові заняття, де ми виконували домашнє завдання та ще раз пригадували правила. Мабуть, у кожного її випускника є “блок-схема” – зошит з усіма правилами, які ми записували упродовж навчання. Напевно, багато хто зберігає його і понині.
А як проходили уроки літератури! Це був справді спектакль, де кожен із нас міг бути актором. Ми влаштовували театральні постановки. Спочатку це були байки Крилова, а вже через декілька років – “Ромео та Джульєтта” Шекспіра. Особисто для мене Олена Олександрівна – Вчитель з великої літери, який не тільки дає багато знань, а й вчить життєвій мудрості. Мені дуже хотілося б, щоб таких педагогічних кадрів було більше в нашій країні!
Юлія Чернявська
Більше інфо: www.znu.edu.ua/ukr/university/pidrozdily/press/11707
