Вчитель – це не професія, а поклик душі. Педагог не тільки дає дітям знання, але й залишається порадником, психологом та другом, котрий вислухає та допоможе. Багато випускників Запорізького національного університету не задумуючись ідуть працювати з дітьми. Колектив вишу пишається тим, що багато його випускників обрали саме педагогічну кар’єру. В університеті триває новий інформаційно-просвітницький проект «Майстри педагогічної справи». В його рамках на читачів чекають публікації про кращих фахівців різних галузей, котрі свого часу навчалися в ЗНУ.
Цього разу нашою героїнею стала Олена Короленко, вчителька української мови та літератури ЗСШ №100. Вона почала працювати в школі ще під час навчання на заочній формі в ЗНУ. Зараз Олена Геннадіївна має майже тридцять років викладацького стажу. Секретами педагогічної професії вона ділиться в інтерв’ю.
- Олено Геннадіївно, розкажіть, будь ласка, чому ви обрали саме цю професію?
- Після закінчення восьмого класу я пішла навчатися до Педагогічного училища. Коли я закінчувала училище, у Запоріжжі не вистачало вчителів української мови та літератури. І тому викладачі самі рекомендували студен
тів, які б могли викладати. Моє ім’я також було в цьому списку. Після завершення навчання я за розподілом потрапила до школи №100, де працюю і зараз. Але щоб викладати у старших класах, обов’язково потрібна вища освіта. Тому я вирішила вступити до Запорізького національного університету. Склала іспити і обрала для навчання філологічний факультет, заочну форму, щоб можна було паралельно працювати.
- Яким було навчання в університеті?
- Вийшло так, що 6 осіб, які навчалися в училищі в одній групі, потрапили в одну групу і в університеті. Всі на той час вже працювали викладачами української мови та літератури. Через це викладачі університету ставилися до нас із повагою. У певному сенсі ми обмінювалися з ними досвідом.
- Що найскладніше в навчанні на філологічному факультеті?
- Я навчалася у 90-х роках. Тоді починали вивчати літературу, яка фактично була до певного часу заборонена. Книжок бракувало, Інтернету, звичайно, не було. Нам доводилося багато часу проводити в бібліотеці. Та читати в журналах ті твори, які були новими в програмі, замість того, щоб їх вивчати вдома.
- Хто був найулюбленішим викладачем?
- На лекції Віктора Антоновича Чабаненка ми ходили із задоволенням. А ще приємно пригадати зарубіжну літературу, яку викладала Валентина Савеліївна Ботнер, до речі, дуже непростий предмет.
- Чи складно було працювати з учнями?
- Взагалі не складно, адже учні добре сприймали молодих вчителів. Найбільшою таємницею був мій вік, адже мені тоді було 19 років. Ми любили ходити в різні походи, кінотеатри. А ще я боялася батьківських зборів, тому що приходили батьки п’ятикласників, набагато старші за мене.
- Чи змінилися діти за останні 10 років ?
- Мені здається, що діти не змінюються. Вони ходять до школи не тільки для того, щоб навчатися, але й спілкуватися. Вони можуть підійти до вчителя з робочими питаннями, особистими. Якщо взяти ставлення саме до української мови, то воно змінилося. Діти почали більше поважати рідну мову.
- Що найскладніше в роботі вчителя?
- Мені здається, найскладніше на сьогодні в роботі вчителя, - розмежувати роботу і дім. Все постійно перетинається, і вчитель фактично працює 24 години на добу. Постійно потрібно перечитувати твори, шукати щось нове та цікаве. Я краще розповім про переваги роботи вчителя, адже їх набагато більше. По-перше, незважаючи на вік, вчитель завжди навчається. З’являються нові твори, які потрібно перечитати. По-друге, потрібно освоювати сучасні технології, щоб спілкуватися з дітьми однією мовою.
- Як Ви вважаєте, новітні технології полегшують роботу вчителя, чи навпаки роблять учнів більш пасивними?
- Я не можу сказати, що це ускладнює роботу. Адже щоб створити оригінальний твір, можна начитатися різних текстів, а вже потім у класі написати власний за аналогією. Наприклад, вчителю сучасні технології полегшують роботу. Він може знайти візуалізацію або екранізацію літературних творів, зробити презентації. Під час карантинів або канікул спілкуємося через соціальні мережі з учнями, є можливість навчатися дистанційно.
- Що б Ви порадили студентам, котрі хочуть в майбутньому бути вчителями?
- Спочатку потрібно для себе зрозуміти, чи любиш ти по-справжньому дітей. Як би ти на них не ображався, чи не сварив, - вони все одно вони відчувають, коли вчитель їх любить. Вони будуть все сприймати як належне. А також має бути бажання ділитися з ними знаннями та виховувати любов до книги. Вчитель повинен бути цікавим дітям як людина. Не просто добре знати свій предмет, але й мати різні захоплення, про які іноді розповідати своїм учням. Від своєї роботи потрібно отримувати задоволення. Інакше ніякої користі ця професія не принесе.
Студентка факультету журналістики
Валерія Константинова
