Нещодавно Орденом III ступеню за заслуги перед Запорізьким краєм було нагороджено заслужену діячку мистецтв України Лілію Гринь. Ім’я цієї жінки в культурних колах нашого міста викликає велику повагу та захоплення. Жіночна та тендітна, вона водночас володіє тою потужною творчою та лідерською силою, яка допомагає їй не лише керувати у філармонії багаточисельним академічним козацьким ансамблем пісні й танцю «Запорожці», але й водночас бути доцентом та викладачем на кафедрі акторської майстерності Запорізького національного університету. Окрім того, вона допомагає розкривати яскраві співочі таланти провідним акторам нашого міста. Багато хто в інтерв’ю з великою вдячністю згадують її ім’я, коли заходить мова про вокальні вміння.
Козацький ансамбль «Запорожці», яким керує Лілія Гринь – є візитівкою та гордістю нашого міста. Він став провідним колективом філармонії, має успіх і визнання серед глядачів. Фактичним показником творчих досягнень ансамблю є присвоєння йому багатьох престижних нагород, а це, в першу чергу - заслуга художньої керівниці. Лілія Гринь створює всі умови задля сучасного становлення колективу, формування художніх та національних традицій. Не дивлячись на статус та кар’єрні досягнення, Лілія Гринь позбавлена будь-якого снобізму, привітлива та своєю посмішкою наче огортає співрозмовника сяйвом. Ми зустрілися для того, щоб дізнатися про неї більше та поділитися з читачами.
- Ліліє Олександрівно, Ви з дитинства співали? Як прийшли у професію?
- Десь з чотирьох років я постійно співала з мамою. Окрім того, мій батько співав професійно в національному академічному народному хорі ім. Г. Верьовки та у Київській філармонії - він хотів і мені прищепити любов до музики і співу. В 1979 році ми переїхали до Запоріжжя, я займалась фортепіано, приймала участь у багатьох конкурсах, проте я – я не з тих, хто з дитинства мріяв про майбутню професію. В школі полюбляла іноземну мову, хімію, мала багато захоплень. У восьмому класі коли постало питання визначатися куди йти далі, я хотіла обрати німецьку мову, любов до якої мені прищепила вчителька. Але моя мама, яка завжди стратегічно мислить - підказала, що треба займатися не лише тим, що добре виходить, але й тим, що можна буде в майбутньому широко застосувати. Всі разом ми вирішили, що краще для мене – пов’язати професійне життя з музикою.
- Чому вибір випав саме на діяльність хормейстера?
- По-перше, хор мені подобався тим, що там працював тато. В мене було багато кумирів – М. Магомаєв, Д. Хворостовький, Б. Гмиря, Д. Гнатюк, але голос батька був найбільшим еталоном. Він навчив мене акомпанувати, відчувати вокалістів та порадив йти в хормейстери, бо у цій професії є багато сфер реалізації – як артистка соло, акомпаніатор, аранжувальник. І він був правий – це дійсно широка професія, яку я згодом дуже полюбила. Я закінчила Київську консерваторію ім. П. Чайковського за спеціальністю «диригент хору», клас викладача народного артиста України Віктора Петриченко та повернулася в Запоріжжя й одразу почала працювати в філармонії.
- Коли Ви стали художнім керівником ансамблю «Запорожці», які завдання перед собою поставили?
- Завдання художнього керівника – об'єднати хорове мистецтво, оркестрове та балетне у єдине ціле. Важливо – робити не просто концерт, де одне замінює інше, а щоб все було динамічно, яскраво й цікаво. Наприклад, коли готується нова програма – необхідно розробити ескізи, пошити нові костюми,сценічне взуття, підібрати відеоряд на Led екран - об’єднати все це в один сценарій. Моя головна задача – щоб ансамбль мав рівень не лише обласного значення, а й всеукраїнського та навіть світового. Еталоном для мене завжди були національний академічний народний хор Г. Верьовки, академічний заслужений ансамбль танцю ім. П. Вірського та капела «Думка». Колектив «Запорожці» ще молодий, йому наразі йде двадцять шостий рік, проте він має потенціал представляти Україну на світовому рівні, з 2015 року він має статус академічного. Нам дуже приємно постійно відчувати підтримку генеральної директорки філармонії Ірини Конаревої, яка нами опікується та допомагає втілювати в життя наші творчі задуми. Я можу прийти до неї з новими ідеями, проханнями і ще ніколи не було такого, щоб вона відмовила. Важливо, щоб проект був цікавий сучасному глядачеві, тому моє завдання – розробити його саме таким.
- Яка місія у ансамблю «Запорожці»?
- Місія – просвітницька, духовна й патріотична. Ми прагнемо виховувати в молоді любов до України, щоб пишалися Батьківщиною та поважали традиції. Мені дуже приємно, що байдужими з концертів не виходять навіть діти. «Розпрягайте, хлопці, коней», «Ой, на горі та й женці жнуть» - цим пісням підспівує увесь зал, діти з концерту виносять враження, емоції…
- Якою бачите свою р
оль у мистецтві?
- Я дуже вдячна Господу за те, що він мені посилає такі думки та ідеї, які я можу потім реалізувати на сцені за допомогою артистів, всіх тих талановитих людей, які працюють у колективі. Це велика честь, коли ти є провідником чогось високого. Мені не байдуже, що буде з Україною, її культурою, саме тому, я не від’їхала свого часу за кордон, хоча можливості такі були. Напевно, через те, що тут моє глибоке коріння. Я дуже хочу, щоб в Україні на високому рівні була культура, адже вона впливає на майбутнє нації, молоді.
- Ваш робочий графік розписано по хвилинах, як вдається все встигати, де поповнюєте енергію?
- Дуже багато енергії мені дає саме мистецтво – моменти, коли думаєш про репертуар, слухаєш музику, заглиблюєшся в відповідну атмосферу. Наприклад, зараз я працюю над концертом органної музики, багато її слухаю – це все мене надихає. Мені взагалі подобається будь-яка музика, все те, що зробили композитори - то є духовна спадщина від геніїв. Так, ще багато всього непізнаного, незіграного і дуже хочеться робити синтези, поєднувати стилі, відчувати всю цю атмосферу, якою пронизані геніальні твори. Коли я, наприклад, читаю про якогось композитора або виконавця, то одразу подумки мене переносить в іншу епоху - це все неймовірно надихає.
- В минулому році з великим успіхом пройшов концерт «JAZZ.FOLK.ROCK». Це був Ваш сміливий проект. В цьому році ви пішли ще далі й незабаром глядачі побачать ексклюзивне поєднання органної музики з виступами «Запорожців»?
- Так, наразі ми активно готуємо нову програму – це буде симбіоз співзвуч, будуть задіяні хор, народні інструменти, артисти балету. На глядача також очікує виступ заслужених артистів України Віталія Солом'янчука та Ілони Турчанінової, які подарують дивовижне поєднання вібрафону з органом. Також звучатиме неймовірна музика імпресіоніста Клода Дебюссі, обов’язково буде класика, бароко, романтизм…Будуть вокальні виступи артистів філармонії. Але не буду розкривати всі карти, запевню лише, що це будуть нові фарби, нові штрихи. Ми дуже хочемо, щоб глядач знову доторкнувся до шедевру, який називається «музика» та відчув вплив стилю різних епох та поєднання різних жанрів.
- Як полюбляєте відпочивати?
- Я люблю природу, за останні п’ять років я зрозуміла, що люблю подорожувати. Гори, море – стихії, що мене надихають і дають енергію. В 2018 році я взяла тур у Карпати, піднялася на Говерлу – це були неперевершені емоції!
- Ваша головна риса характеру та кредо?
- Головна риса – цілеспрямованість. А кредо – «завжди» у широкому сенсі, адже у цього слова багато філософських понять. Завжди бути в потрібному місці, завжди бути в репертуарі, завжди бути готовою надати допомогу, завжди йти вперед…
Текст підготувала випускниця історичного факультету ЗНУ 2002 року Ксенія Прядун (Шаповалова)
