Проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, головний редактор журналу «VIP club» Анна Нечипуренко

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University), за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування, триває втілення в життя проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Факультет журналістики пишається своїми талановитими випускниками. Історії успіху низки гарних фахівців та професіоналів своєї справи починалися зі стін саме цього факультету. Сьогодні своєю історією та професійними порадами з майбутніми журналістами поділилася випускниця факультету журналістики Анна Сергіївна Нечипуренко, головний редактор журналу «VIP club».

- Анно, коли Ви обирали цю професію, ким саме бачили себе в майбутньому у цій галузі діяльності?

- Я багато років займалась танцями й мріяла бути хореографом. Однак, так сталося, що саме перед вступом до університету, я зламала руку. Саме тоді я вирішила займатися інтелектуальною працею й обрала журналістику. Спочатку я взагалі не розуміла, моє це чи ні, ким саме я буду, у якій галузі діяльності мені краще. Та з досвідом я зрозуміла, що телебачення та радіо це зовсім не моє, а ось написання добрих статей наповнених емоціями в мене гарно виходить.

- Вам подобається бути медійною особистістю чи це, все ж таки, необхідність?

- Я не можу сказати, що в мене є почуття зобов‘язання, ні. Мені подобається те, чим я займаюсь, тому я із задоволенням приймаю пропозиції на інтерв’ю, відвідую різні ефіри та заходи. Мені це все приносить задоволення.

- Анно, колись Ви писали про політику, економіку, а сьогодні Ваш ракурс змінився. Що на це вплинуло?

- Соціальна преса, безперечно, побудована на негативних новинах, а мені хочеться бачити більше добра та позитиву. Глянець дає мені натхнення та можливість бачити найкращі якості людей. Зараз я пишу ті ж самі статті, але з позитивом.

- Чи були у Вас переживання на початку кар’єри? Не боялись критики та невдач?

- Із самого початку моєї кар‘єри в мене було, насамперед, неймовірне бажання працювати, чомусь навчитися, тому я знайшла роботу ще на першому курсі. Лише з часом у мене з‘явилося розуміння того, яку величезну силу має слово та як можна поранити людину, потрібно на це зважати.

Але страху працювати в мене ніколи не було. Спочатку я просто вчилась, набиралась досвіду, робила завдання, за які ніхто не хотів братися, тому від мене багато й не очікували.

- Поділіться, будь ласка, своїм найяскравішим спогадом студентських років.

- Взагалі, роки навчання в університеті були дуже яскраві та насичені, і я їх згадую із задоволенням. Пам‘ятаю, як із нашою командою КВНу їздили в різні міста, я тоді виступала з танцювальними номерами. Також пам’ятаю кожного викладача. Усі були такі різні, і кожен давав якісь унікальні знання, чомусь навчав.

Але найбільше в університеті я полюбляла пряники із буфету, – із посмішкою додала Анна Нечипуренко.

- А чим саме Вас захоплює професія журналіста?

- Я вважаю, що журналістика – це дуже цікаво. Вона об’єднує в собі багато різних галузей діяльності.

Діалог – це мистецтво, тому потрібно налаштувати людину на розмову, тож журналіст повинен усе знати та вміти поставити питання так, щоб отримати відповідь на що завгодно.

- Анно, а як Ви вважаєте, можна навчитися бути хорошим журналістом чи це талант?

- Напевно, кожен може спробувати себе в журналістиці, однак талант не має сенсу, якщо немає працьовитості. Любов до праці та до своєї професії – це головна формула успіху.

- Робота над яким матеріалом Вам запам’яталась найбільше?

- У мене є одна публікація, за яку я отримала нагороду на міжнародному фестивалі «Віра. Надія. Любов». Одного разу мені випала можливість провести цілий день в ізольованому селі, де проживають люди з психічними розладами. Це був ніби інший світ. Я дізналась про їхні важкі долі, про їхні складнощі та як вони зараз живуть, що роблять. Уявіть, вони самі саджають для себе овочі на городі, копирсаються у землі та отримують від цього задоволення.

Після публікації цієї статті ми (я, редакція) отримали багато відгуків, люди були вражені описаним. Вони ніби подивились на своє життя іншими очима та почали його ще більше цінувати.

- Анно, розкажіть чим займаєтесь під час карантину? Можливо з'явились нові хобі?

- Я нещодавно придбала такий цікавий набір блогерки-домогосподарки, як я його назвала. Це лампа з професійним світлом і разом із нею в комплекті була щітка для миття вікон. Щітку я викинула, бо вона не впоралась зі своєю задачею, а ось лампу я активно використовую у своїй роботі. Даю інтерв‘ю завядки відеозв‘язку, спілкуюсь у відеоконференціях щодо роботи та, звісно, проводжу час зі своєю великою і улюбленою родиною.

- Які поради можете дати нашим студентам та абітурієнтам факультету журналістики ЗНУ?

- У першу чергу, вірте у себе, опановуйте нові знання, відвідуйте бази практик та йдіть працювати якомога раніше. Ви зрозумієте всі тонкощі напрямків у цій галузі та після закінчення університету у вас уже буде розуміння професії та робоче місце, а можливо, і свій бізнес.

- Не жалкуєте, що позбавили себе безтурботних студентських років?

- Ні, в мене було все. І веселощі, і друзі, й робота. Я працювала й тренером із танців, і проводила лекції з віражу – і це все після навчального дня в університеті.

- Як би Ви охарактеризували факультет журналістики?

- Факультет журналістики в мене асоціюється з Віктором Володимировичем Костюком – він добрий та мудрий. Я би хотіла провести з ним інтерв’ю.

Спілкувалися Анастасія Буренко, Євгенія Басараб

Схожі новини