Стара версія
Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ»: вихованка філологічного факультету, проректор з науково-педагогічної роботи БДПУ Вікторія Ліпич

Проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ»: вихованка філологічного факультету, проректор з науково-педагогічної роботи БДПУ Вікторія Ліпич

Проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ»: вихованка філологічного факультету, проректор з науково-педагогічної роботи БДПУ Вікторія Ліпич
09.07.2020 10:57 Все Головні новини Факультети Філологічний Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University філологічний факультет відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ»

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University), за ініціативи відділу до університетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування, триває втілення в життя проєкту «Історії успіху випускників ЗНУ». До його реалізації активно долучаються представники різних факультетів вишу. Черговий матеріал цієї рубрики присвячений розповіді про досвід професійного становлення й успіху випускниці філологічного факультету, проректора з науково-педагогічної роботи Бердянського державного педагогічного університету Вікторії Ліпич.

- Пані Вікторіє, розкажіть, будь ласка, чому свого часу Ви обрали для здобуття вищої освіти саме ЗНУ?

- Дякую за запитання. Насправді, вибір у мене був невеликий. Українську мову та літературу я любила ще в школі. Це були одні з найулюбленіших моїх предметів. Мені легко було вчити й інші гуманітарні дисципліни, скажімо, французьку мова й історію. Але коли настав час обрати майбутню професію, то я надала перевагу саме українській мові та літературі. Оскільки я мешкала в Бердянську й це було моє улюблене місто, то мені не дуже хотілося їхати з нього далеко: я була домашньою дитиною. У Бердянському, на той час, державному педагогічному інституті тоді не було філологічного факультету, тому я вирішила навчатися в Запорізькому національному університеті. Тим більше, що у 1985 році, коли я поступала, Запорізький державний педагогічний інститут саме реорганізували в університет. З одного боку, мій улюблений предмет викладали тут на філологічному факультеті, з іншого боку, здавалося, що університет - це престижно. Тому обрала саме цей виш і потім жодного разу не пошкодувала про свій вибір.

- Які моменти зі студентського життя Вам запам'яталися найбільше?

- Знаєте, найбільше запам’яталося саме студентське життя, тому що це – найкраща пора, і до всього ми ставилися по-філософському, бо були молоді, і сприймали все, як належне. Насправді, найбільше запам’яталося, мабуть, саме навчання, бо саме йому приділялася основна увага. Заняття, бібліотека, гуртожиток – усе це просто незабутні, неперевершені враження, оскільки багато чого для мене було вперше. Спочатку було важкувато звикнути до умов проживання в гуртожитку, а потім це було яскраве насичене життя. Я згадую й навчання, і дозвілля, і дискотеки в гуртожитку, й екскурсії Запоріжжям, бо нам було дуже цікаво побувати у визначних місцях, пов’язаних з історією Запорізького краю.

Наразі я дуже заздрю сучасним студентам, оскільки в них набагато більше можливостей і для розвитку, і для реалізації всіх своїх здібностей. На той час у нас не було такого широкого вибору, але ми долучалися до всіх заходів, які пропонував факультет. Зокрема, зараз це важко збагнути студентам, але щороку ми їздили в літні табори, а ще – на роботу на колгоспних полях. Нас возили на прополювання, на збір врожаю, на роботу на консервному заводі в Кам’янці-Дніпровській, тобто так поєднували роботу, й навчання, і відпочинок. Потім були літні табори. Практика в літніх таборах – це неоціненний досвід роботи з дітьми. Тому це все й запам’яталося.

- Яких своїх викладачів Ви найчастіше згадує зараз, чи спілкуєтесь із ними, після завершення навчання?

- Зі своїми викладачами, звісно, спілкуюся й сьогодні, оскільки ми всі працюємо в галузі освіти. На жаль, багато з тих, хто мене вчив, уже пішли з життя. Але спогади про них залишилися, звісно, в пам’яті їхніх учнів. Це – тогочасний декан факультету, надзвичайно розумна, харизматична, талановита людина Віктор Антонович Чабаненко. Ми його обожнювали: його лекції, його емоційний виклад матеріалу та фундаментальні знання, ми його слухали й були вражені всім, пов'язаним із ним – від кожного його слова до постави, до міміки, до жестів. Спілкування з ним було неперевершеним. А ще, це – професор Олійник, професор Ващук, який читав у нас українську літературу, Олексій Тимофійович Волох, на жаль, вони уже покійні.
Однак варто згадати, що я повернулася до рідного університету через 10 років після завершення навчання, у 2000 році, коли вступила до аспірантури. 3 роки я навчалася тут у професора Петра Білоусенка. Це – особливий період у моєму житті, за що я безмежно вдячна всій кафедрі української мови, особливо – моєму науковому керівникові, людині зі світовим ім’ям, неперевершеному, талановитому мовознавцю, історику мови. Я почуваюся щасливою, бо причетна до діяльності наукової школи професора Білоусенка.

На сьогодні спілкуюся з Наталією Олександрівною Зубець, яка вела в нас практикум з української мови, вона нас так тримала в тонусі, бо це були «пари», на яких правила українського правопису "відскакували від зубів". Вона була сувора, але дуже розумна, дуже професійна, фахівець найвищого ґатунку. На кафедрі української мови сьогодні працює Лариса Петрівна Бойко, це - моя однокурсниця, моя подруга, ми навіть із нею жили в одній кімнаті. Я її дуже люблю, поважаю не лише як подругу, гарну людину, мудру порадницю, але й як висококваліфікованого фахівця. Лариса Петрівна - дуже талановита філологиня. Також я довго спілкувалася з Людмилою Іванівною Кучеренко, вона в нас була куратором, потім я вчилася в аспірантурі, захищала дисертацію в спеціалізованій вченій раді, де Людмила Іванівна була вченим секретарем. На жаль, на сьогодні зв’язок втрачений, але буває дуже приємно, коли десь у соцмережах прочитаєш про своїх викладачів, побачиш їхні фотографії.
Практично я на сьогодні спілкуюся зі всіма працівниками філологічного факультету, зокрема, з його деканом Тамарою Володимирівною Хом’як,. Крім того, підтримуємо зв’язки з багатьма викладачами кафедри української літератури - і професійні, й дружні.

- Чи зустрічаєтеся з колишніми одногрупниками, чи цікаво було дізнатися, чим саме вони займаються сьогодні?

- Так, дуже цікаво було б дізнатися про це. Ви знаєте, завдяки колишнім одногрупникам, які спілкуються один з одним постійно, ми дізнаємось про те, як склалися долі інших. От, наприклад, однокурсниця, з якою ми познайомилися під час вступу до університету, стала моєю найліпшою подругою, хрестила мою першу доньку. На сьогодні ми живемо в одному місті. Вона – вчитель-методист, дуже талановитий педагог, учитель української мови та літератури. Я пишаюся й дружбою з нею, і професійними стосунками. А так, звичайно, було б дуже цікаво дізнатися про всіх, але, на жаль, так складаються життєві обставини, щось завжди стає на заваді, тому не часто зустрічаємось. Але коли я буваю в Запоріжжі, то обов’язково заходжу привітатися на кафедру, якщо це будній день. А якщо є така можливість, то зідзвонюємося з однокурсниками, тому що багато хто проживає у Запоріжжі, і при нагоді зустрічаємось. До речі, цьогоріч минуло 30 років відтоді, як наша група закінчила університет. Теж планували зустрітися, але пандемія коронавірусу внесла свої корективи в наші плани. Бо це пов’язано з дистанційним навчанням: дуже багато з колег однокурсників працюють у закладах загальної середньої освіти. Тож так склалося, що, на жаль, зустріч відбудеться згодом, але було б дуже цікаво дізнатися про життя своїх одногрупників та одногрупниць.

- Чи змінили б Ви щось у Вашому житті, якби знову стали студенткою?

- Ви знаєте, нічого б не змінювала, хіба що, можливо, ще більше часу приділяла б своєму розвиткові та реалізації здібностей. Можливо, ще більше пробувала б себе в інших галузях діяльності, скажімо, в громадській. Насправді, навчання триває впродовж життя, студентські роки дали фундаментальну базу знань, а потім потрібно самій вдосконалюватися й розвиватися професійно. Запорізький національний університет дав знання, базу, а в мене є ще Бердянський державний педагогічний університет, і я як фахівець, як професіонал відбулася саме тут, за що теж безмежно вдячна цьому вишу. Запорізький університет дав путівку в професійне життя, а Бердянський – старт, тому в мене такі два доленосні університети, які відіграли важливу роль у моєму професійному житті.

- Чим Ви сьогодні займаєтесь, у якій галузі працюєте, як саме обрали цю професію?

- Наразі я займаюся й викладацькою справою, й адміністративною, я - один з адміністраторів, керівників БДПУ. Скажу чесно, що адміністративна робота займає дуже багато часу, і в деяких моментах більше хочеться приділити увагу й викладацькій, і науковій діяльності, тож намагаюся поєднувати все. Працюю зі студентами, також продовжую працювати в рамках діяльності наукової школи професора Білоусенка: друкувати статті й долучатися до тих напрацювань, які вже є, і створювати новий науковий продукт, й монографії, присвячені українському історичному словотвору, які написані завдяки мудрому професійному керівництву Петра Івановича. Ось так складається професійне життя, і як викладача, і як адміністратора.

- Що Вас надихає в роботі та якими здобутками Ви пишаєтесь?

- Надихають мене й мої доньки, моя сім’я, й моє оточення, мої колеги. Я потрапила в дуже сприятливу атмосферу, в колектив колег-однодумців, які підтримували мене й спонукали на професійних звершень. Дарує наснагу й все те гарне, що мене оточує. Я в усьому намагаюся бачити позитив. І де тільки я можу бути корисною своєму Бердянському державному педагогічному університету, намагаюся робити все, що від мене залежить, задля того, аби університет на сьогодні розвивався потужно й динамічно.  

- Яким Ви бачите своє подальше професійне майбутнє, про що мрієте?

 - Мрію, по-перше, про те, щоб БДПУ й надалі залишався потужним закладом вищої освіти, про те, аби процвітала наша Україна, щоб все було гаразд у країні, щоб був мир. А ще – щоб ми мали всі можливості для того, аби реалізувати себе в тій галузі, де ми цього хочемо, про те, щоб щасливо склалася доля моїх доньок. Одна з них уже захистила дисертацію та стала кандидатом політичних наук, інша успішно працює у сфері журналістики. І про те, щоб і Запорізький національний університет залишався одним із кращих у нашому регіоні потужним закладом вищої освіти, в чому я абсолютно не сумніваюся, і щоб все добре складалося, і в мене особисто, і в моєї сім’ї і у всіх моїх колег.

- Що Ви можете порадити студентам і випускникам ЗНУ, зокрема Вашого факультету?

- Я бажаю студентам, аби вони максимально використали роки навчання для того, щоб, по-перше, здобути освіту, по-друге, розкрити себе й реалізувати всі свої професійні можливості. Зичу, щоб вони не гаяли часу й провели ці роки весело, активно, креативно та корисно. І звісно, щоб вони пишалися тим, що вони - студенти філологічного факультету, і гідно несли звання випускників Запорізького національного університету.

 

Спілкувався Богдан Сінник

 

Схожі новини