Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, журналістки регіональної газети «Берег надії» Ірина Баландовцева
У черговому матеріалі проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ» (ZNU, Zaporizhzhia National University) йдеться про професійну діяльність і навчання у виші вихованки факультету журналістики, журналістки регіональної газети «Берег надії» Ірини Баландовцевої (псевдонім – Орися Ладатко).
- Пані Ірино, вітаю Вас! Хтось працює на передовій у невеликому ЗМІ, хтось хоче підкорити столицю, а хтось є одним із найкращих журналістів районної газети. Розкажіть, як відбувся вибір на користь роботи в друкованому ЗМІ у Синельниковому?
- Я народилася в цьому місті з понад 150-річною історією. Тут пройшли моє дитинство, юність, сюди ж і повернулася після закінчення університету. Газета «Берег надій», в яку прийшла працювати чотири роки тому, – найпопулярніша в регіоні. Найбільше передплатників має саме це друковане видання. Тож вибір був очевидним, оскільки мені завжди хотілося нести інформацію, думки, ідеї, цінності, настрої в маси!
На сьогодні я жодного разу не пожалкувала, що прийшла в цю газету. Щиро радію тому, що головний редактор і колектив прийняли мене, завжди підтримують, не обмежують рамками, дають змогу самовиражатися та не зупинятися в професійному розвитку.
- Вас постійно хвалять, ставлять у приклад, а роботу відзначають грамотами високого рівня. Будь ласка, розкажіть докладніше по свої здобутки.
- Найбільшим своїм здобутком вважаю премію голови Дніпропетровської обласної ради в розмірі до 15 тисяч гривень, яку отримала кілька років тому в номінації «Активна журналістська діяльність». Цією премією щорічно нагороджують молодих (до 35-ти років) жителів області, чия праця є суспільно значимою для регіону.
Маю також інші подяки, серед яких – і відзнака міського голови за активну діяльність на професійній ниві. Час від часу долучаюся до журналістських тренінгів у м. Дніпро та в Києві, аби поглиблювати знання, вдосконалювати вміння, розвивати комунікативні навички й налагоджувати зв’язки з колегами, які представляють засоби масової інформації інших регіонів.
Утім, найцінніша винагорода для мене – визнання серед читачів. Дуже приємно приймати телефонні дзвінки до редакції, електронні повідомлення й навіть рукописи, які приходять поштою, зі схвальними відгуками на мої скромні дописи. Удвічі приємніше усвідомлювати, що мою думку поділяють. Не обходиться і без критики. До неї ставлюся спокійно, виважено, з розумінням. Іноді корисно поглянути на написане й очима інших людей.
Коли ж випадає нагода безпосередньо познайомитися з читачем, мене сприймають, наче давню знайому, здебільшого навіть як родичку. Відчуваю, що моє слово потрібне, особливо для сільських мешканців поважного віку, які просто не уявляють життя без нашої газети.
- На факультеті журналістики ЗНУ під час навчання в бакалаврів доволі багато практик. Яка з тих, що Ви проходили, запам’яталась найбільше та чим саме?
- Пам’ятаю себе першокурсницею після першого семестру навчання. Тоді ще мало чого тямила в журналістиці. Утім, нові навички, які відкрила під час проходження першої в житті практики, затямила назавжди. Це була навчальна лабораторія «Юніверс-ТБ». Тоді я хотіла пов’язати свою журналістську долю з телевізійними медіа, тож наполегливо й свідомо вирішила опановувати телевиробництво.
Ця практика була невідривною від навчання, тому, здавалося, що студентці-першокурсниці несила й навчатися, і практикуватися, і встигнути на дискотеку сходити (посміхається – прим. ред.). Утім, цей острах швидко минув, оскільки практичні завдання приносили масу задоволення, нових журналістських відкриттів та знайомств.
Усю інформацію викладачі надавали послідовно й дозовано, тож складно точно не було. Спершу навчали написанню лаконічних та влучних закадрових текстів, що притаманні стилю тележурналістики. Далі вчили правильно начитувати текст до сюжету. Пізніше і мікрофон до рук дали, і в кадр поставили стенд-апи фільмувати, і з професійною камерою познайомили, і правильно кадрувати навчили, і монтувати відзнятий матеріал. Одним словом – робили все можливе, щоби з нас, практикантів, виростали професійні універсальні тележурналісти.
До речі, операторська майстерність, яку перейняла від педагогів, використовую у повсякденному житті. Часто фільмую, «нарізаю», «склеюю» кадри заради власного задоволення або на прохання друзів, родичів чи знайомих.
- Якби сьогодні була можливість обрати курси для повторного вивчення, які б це були предмети та чому саме?
- Я ніколи не прогулювала пари, хоча й не була відмінницею чи зубрилкою, навіть двійки перескладала та недобори балів виправляла. Тож сьогодні точно би вступила на факультет журналістики ще раз і залюбки продовжувала відвідувати всі-всі пари. Звичайно ж, профільні предмети повторювала би знову і знову. Це – радіожурналістика з Віктором Володимировичем та Юрієм Вікторовичем Костюками, телевиробництво з Аллою Іллівною Терновою та Тетяною Арнольдівною Роговою, газетно-журнальне виробництво з Мирославою Вікторівною Чабаненко та з Юрієм Олександровичем Ботнером.
Чому б я вивчала ці предмети знову? Усе дуже просто. Ще замріяним дівчам-семикласницею твердо вирішила, що буду журналістом. Добре розуміла, що для того, щоби дівоча мрія втілилася в життя, треба наполегливо вчитися. А коли лекції ненудні, а практичні семінари цікаві – робити це одне задоволення.
- Що саме Вам подобається у професійній діяльності регіонального журналіста? Чи були якісь цікаві, а можливо, курйозні випадки?
- Колись я поставила сама собі запитання, чому, все ж таки, не задалося з тележурналістикою? Певно, тому, що все, що вмію у житті робити добре – це складати літерки докупи. І головне, що ця праця для мене сродна, як це розкриває у своїх ученнях Григорій Сковорода – приносить насолоду, духовно збагачує, підкреслює мої здібності, даючи можливість їх реалізувати. Одним словом, я задоволена тим, що роблю.
Працюючи регіональним журналістом, глибше пірнула в історію краю, де народилася й живу, де зростає мій син. Щоразу з нетерпінням вирушаю на завдання в кожний населений пункт нашого району, де з непідробними цікавістю та жагою спілкуюся з місцевими жителями, дізнаючись від них цікаві історії про події минувшини та про життя в умовах сьогодення.
Пізнаючи нове, охоче ділюся інформацією з моєю найкращою читацькою аудиторією. Це ж так круто бути дотичною до написання літопису ріднокраю, закарбовуючи в типографські літери щоденні перемоги й поразки, зміни на краще і, на жаль, відступи назад, радості й болі, народження й розставання з цим світом наших земляків. Щось цікаве відбувається в житті журналіста – щодня, а ось курйозних випадків не пригадую, але ж все ще попереду!
- Які поради Ви хочете дати початківцям, які щойно починають свій творчий шлях у газеті?
- Тим, хто планує працювати в друкованому виданні, я би порадила багато читати. Це може бути й класична література, і якісні газети, журнали, й грамотний блогерський сервіс, і що завгодно, що до душі. На основі прочитаного обов’язково сформується власний стиль, збільшиться обсяг особистого лексикону, покращиться письменність.
Я добре затямила і досі керуюся отими словами, що повторював нині декан журфаку Віктор Володимирович Костюк, викладаючи предмет «Вступ до спеціальності». Це – латинський афоризм: «Жодного дня без рядка», – бо писати тепер доводиться вкрай багацько і на досить різні теми. А ще усвідомила цінну настанову писати доступно, щоб журналістський допис був зрозумілий і академіку, і домогосподарці.
Отож бажаю всім майбутнім журналістам дослухатися до наставників, вірити у свої сили, щоб професійно зростати на часом нелегкому журналістському терені.
Спілкувалась Тетяна Рогова