Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики ЗНУ, викладачка, вчена Анна Баранецька (Шепель)

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики ЗНУ, викладачка, вчена Анна Баранецька (Шепель)

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики ЗНУ, викладачка, вчена Анна Баранецька (Шепель)
22.10.2020 10:24 Все Головні новини Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ Факультети Журналістики ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників ЗНУ

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація масштабного профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогодні в його рамках пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованкою факультету журналістики, доценткою кафедри теорії комунікації, реклами і зв’язків з громадськістю Анною Баранецькою (Шепель).

- Пані Анно, розкажіть, будь ласка, чому свого часу Ви обрали для здобуття вищої освіти саме ЗНУ?

- А хіба був можливий інший вибір? Це ж був державний університет, насамперед, а Запоріжжя – це моє палко кохане місто! Мій прадід родом звідси, але свого часу любов до прабабусі завела його на Херсонщину (до речі, я родом саме звідти).

- Чому обрали саме філологічний факультет? А згодом – спеціальність журналістика?

- О, це абсолютна несподіванка, випадковість я б сказала. Ні, журналістика була одразу! Хоча, насправді, приїхала подавати документи на філологічний факультет Запорізького державного університету. Мама була впевнена, що її донька буде вчителем, тому питання вибору професії вирішили завчасно. Я сама поїхала подавати заявку (зауважу, що тоді не було можливості робити кілька таких заявок). Дочекалася своєї черги, впевнено сіла за стіл до дівчини з приймальної комісії, поклала папку з переліком усього необхідного, ще вірші, надруковані у селищній газеті, і публікації. І тут прозвучало невинне запитання: «А Ви куди плануєте, на журналістику?». Я спочатку здивувалася, бо мала інші плани, а потім уточнила щодо вступних іспитів. Різниця була невелика – написання твору (а це я залюбки). Ну, то й відрізала: «А давайте певно на журналістику!». Приїхавши додому, «потішила» маму, що подалася в журналістику. Така новина викликала низку питань, і потім пролунала одна фраза: «Тільки потім не шкодуй». Більше до цього не поверталися.

- Які спогади щодо студентських років є для Вас найціннішими?

- Вибрати складно, все цінне. Усе ж, дуже змінилося. Я поїхала з рідного дому, тому варто було покладатися лише на себе у всьому: і у навчанні, й  у виборі друзів, і в побутовому житті. Напевно, варто подякувати своїй групі – у нас були класні діти. Серед моїх одногрупників, зокрема Анна Нечипуренко (Анна Бондаренко), Юрій Володьков, Гліб Гончаров, які реалізували себе у журналістиці. Так само дякую всім викладачам! Усім, бо кожен зробив свій внесок у формування мене. Із багатьма моїми викладачами сьогодні працюю в одному колективі. І це класно.

Маю безліч спогадів. Особливо запам’яталася фраза Віктора Володимировича Костюка, яка прозвучала на першій парі на першому курсі. Він зайшов до аудиторії й сказав, що прийшов до університету разом із нами, а тому і вчитися ми будемо разом. Не знаю чому, але швидше своєю простотою, ці слова врізалися мені в пам'ять. Згодом саме цією фразою розпочала знайомство зі своєю першою кураторською групою у стінах рідного факультету.

- Які отримані у виші знання стали найкориснішими у дорослому житті й у роботі?

- Думаю, що певною мірою всі. Зрозуміло, що, насамперед, це знання з фаху, зокрема, коли працювала в Запорізькій обласній державній телерадіокомпанії. Та й на сьогодні здобуті в університетські роки знання стали хорошою платформою. Мабуть, користь не у тому, що тобі намагалися донести викладачі, а у тому, що ти зміг із того взяти, як працював над собою далі. Можливо, у цьому – сенс дорослого життя: що візьмемо – те і буде наше. Пам’ятаю нашу наукову бібліотеку – стовпчики книжок із закладинками, бо тоді не було інтернету. Але і там нам було весело. А ось коли у житті виникають ті чи ті питання, то згадуєш заняття про філософію вибору в 407 аудиторії. Згадуєш і низку практик, і прогулянки з групою. 

- Яких викладачів Ви найчастіше згадуєте зараз? Чи спілкуєтесь із ними після завершення навчання?

- Спілкуюся звичайно! А як інакше, ми ж зараз в одному колективі.

- Чи зустрічалися з колишніми одногрупниками? Чи цікаво було дізнатися, чим саме вони займаються на сьогодні?

- Із деякими підтримую дружні стосунки й до цього дня. Звичайно цікаво! За журналістською діяльністю декого маю можливість спостерігати чи не щодня.

- Чи змінили б Ви щось у своєму житті, якби знову стали студенткою?

- Думаю, що ні! Я тоді й так мала багато змін, куди ще більше. Університет мене змінив дуже сильно, і це я кажу правду. Ну, якби бодай щось змінила, то вже не було мене такої, яка я є. Звісно, є такі епізоди, що наче зайві причепилися, але ж і вони мої, і як вже без них.

- Чим Ви сьогодні займаєтеся, у якій галузі працюєте? Як саме обрали цю професію?

- Працюю на улюбленому факультеті журналістики в улюбленому університеті.

- Що Вас надихає у роботі? Якими здобутками Ви пишаєтеся?

- У тій справі, яку маю зараз, надихати може лише одне – студенти! Здобутки… Думаю, що мені ще дуже зарано про це говорити. Мабуть, нема ще того, чим можна голосно хвалитись. Хоч, з іншого боку, здобутком є кожен день.

- Які Ваші професійні пріоритети?

- Пріоритети – бути собою, роботи те, що подобається.

- Яким Ви бачите своє подальше професійне майбутнє? Про що мрієте?

- Гарне питання, але ж то мрії, хто про них говорить уголос?! Мрію бути корисною, завжди бачити наших студентів усміхненими, щасливими, реалізованими.

- Що Ви можете порадити студентам і випускникам ЗНУ, зокрема вашого факультету?

- Йти життям завжди з гордо піднятою головою! Працювати так, щоб не було соромно перед самим собою. Любити свою справу і себе в ній.

 

Підготувала Юлія Канзеба

 

Схожі новини