Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, ведуча новинної програми «Вікна» на загальнонаціональному телеканалі СТБ Яна Брензей

«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, ведуча новинної програми «Вікна» на загальнонаціональному телеканалі СТБ Яна Брензей

«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, ведуча новинної програми «Вікна» на загальнонаціональному телеканалі СТБ Яна Брензей
12.01.2021 15:08 Все Головні новини Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ Факультети Журналістики ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває успішна реалізація масштабного профорієнтаційного проєкту «Історії успіху випускників ЗНУ». Сьогодні вашій увазі пропонується інтерв’ю з вихованкою факультету журналістики Яною Брензей, яка наразі є ведучою програми новин «Вікна» на загальнонаціональному телеканалі СТБ.

–       Вітаємо, Яно. Усі чекали, щоб 2020 закінчився якомога швидше. Зараз люди святкують, радіють і сподіваються, що вже рік Срібного бика принесе більше позитивних моментів. Однак, яким для Вас був минулий рік?

–       Рік одразу розпочався складно. Авіакатастрофа під Тегераном, пандемія, повені на Закарпатті, небачені пожежі на Луганщині, Харківщині, політичні проблеми, місцеві вибори… Постійно думаєш, що це вже все. Для мене емоційно це був дуже напружений рік. Робота ведучої відрізняється від журналіста тим, що ти переживаєш різні теми. Зазвичай, журналіст пропускає через себе одну історію, а ведуча – увесь випуск. Це  – 5, 10, 15 історій. У якийсь момент здалося, що вже емоційно не зможу все перетравити. Проте згодом формується «броня», й ти починаєш на це дивитися з професійної точки зору. Думаєш, як розповісти, щоб не перетворити це в «жахачку», як не паразитувати на емоціях людей. Проте я хотіла б, щоб 2021 дав нам трішки перепочинку.

- Читали історію про те, як у десятирічному віці Ви вперше свідомо переглянули випуск новин. Після цього зрозуміли, що мрієте стати телеведучою. Чи були інші варіанти з вибором професії перед вступом в університет?

- Це – моє щастя й нещастя, тому що, ні, не було. Щастя, бо, дійсно, ще з юного віку розуміла, що хочу працювати журналісткою. Коли побачила Аллу Мазур, спитала маму, хто ця жінка й чим вона займається? Мама відповіла, що, мабуть, журналістка. Тому вирішила, що хочу бути, як Алла Мазур. Це – велика перевага, бо у 9-10 класах у мене була визначеність, куди вступати і чим займатися. З іншого боку, – мінус, бо я закрила для себе шлях до інших професій, до інших напрямів діяльності, в яких можна було б реалізуватися. Проте, коли ти розумієш свою мету, тобі легше йти дорогою, ти усвідомлюєш, до чого маєш прийти. У мене не було роздумів, чим займатися, я знала все дуже чітко.

- Ви пам’ятаєте свою першу роботу в кадрі? Що це був за привід?

- Я пам’ятаю, що, коли вчилася в університеті, ми пішли телеканал «Запоріжжя» (наразі регіональна філія «UA: Суспільне») й там була ознайомлювальна практика. Надали можливість попрацювати із суфлером в кадрі. Було якесь прізвище, одразу не згадаю, але його ніхто не міг вимовити. Я вже подумала, що це – ознака профнепридатності. У тебе є якесь уявлення, як це відбувається, а потім ти зіштовхуєшся з реальністю. Той досвід найбільше закарбувався в моїй голові. Потім, коли почала працювати на телебаченні, це були не новини, а проєкт, який займався кримінальними розслідуваннями. Програма тільки вперше виходила в ефір. Ми проводили експеримент глибоко вночі. Уявіть, що о 3 годині ночі я стою посеред села й горланю на камеру. Це було, як бойове хрещення. Після того, як кричала в Одеській області, зрозуміла, що можна робити все.

- А яким був перший відеозапис у студії «Юніверс-ТБ»? Що згадується про роботу в кадрі на студентському знімальному майданчику?

- Там виявилося одна моя проблема, яка кочує зі мною життям. Це – активна міміка. Саме на «Юніверсі» Алла Іллівна Тернова сказала, що «в тебе досить добре виходить, але треба щось робити із бровами». Зізнаюся, Алло Іллівно, я досі намагаюся з ними щось робити, вони дуже рухливі. Може їх треба скотчем заліпити…

- Пані Яно, з 4 курсу Ви поїхали на практику в інформаційне агентство «УНІАН». Чого там навчилися?

- Це – неймовірна база. Якби мене запитали, з чого має розпочати журналіст, який хоче працювати в новино-аналітичній галузі, я б відповіла, що з інформаційного агентства. Ти постійно в пошуку. На відміну від журналів, онлайн-ЗМІ, тут вимагають сухого викладу інформації. Немає художніх засобів, не можеш усі гарні слова поставити вряд. Усе чітко: заголовок, лід, цитата, бек. Вважаю, що інформаційна агенція стала для мене тим підґрунтям, на якому я змогла вирости до інформаційного журналіста на великих телеканалах.

-Під час навчання в університеті Ви стажувалися в канадській агенцій «Ройтерс». Яких умінь вдалося набути?

- Туди потрапила завдяки нашій викладачці Мирославі Вікторівні Чабаненко. Вона поцікавилася у продюсера «Ройтерса» в Україні Сергія Каразія, чи є в них можливість брати студентів на практику. Чомусь з усього потоку викладачка запропонувала саме мені. До сьогодні дуже їй вдячна, бо це якраз той збіг обставин, який вплинув на мою кар’єру. Університет – це місце, де ти можеш познайомитися з людьми, які тобі допоможуть. Наш світ – це світ зв’язків. У хорошому сенсі цього слова. На «Ройтерс» стажувалася 3 тижні. Це була надзвичайно продуктивна практика. Навіть писала дипломну роботу. Під час написання подзвонила продюсеру, щоб уточнити певні моменти, й він сказав, що на «УНІАН» шукають практиканта. Він поспілкувався зі своїм колегою Юрієм Куліковим. Таким чином я потрапила на практику. Після кількох тижнів стажування, мені запропонували залишитися. Так я «осіла» в Києві.

- Наскільки відрізняється діяльність журналіста за кордоном і в Україні?

- Дуже відрізняється. По-перше, у «Ройтерс», «BBC», «АР» є збірка правил, за якими працює редакція. По-моєму, в жодному українському ЗМІ, принаймні з тих, з якими я стикалася, схожого не бачила. Це – книжечка, в якій написано все, що стосується твоєї діяльності. Починаючи з правил морально-етичних і закінчуючи правилами написання. Цей момент надзвичайно важливий. Було б здорово, якби щось подібне з’являлося в наших редакціях. По-друге, дуже цікавий підхід закордонних редакцій до подій в Україні. Саме те, що вони висвітлюють. Це був 2012 рік, ще до подій на Майдані, до війни… Головними темами були: Тимошенко, скандали, природні лиха. Саме так бачив світ нашу країну. Якщо брати загалом, то різниця в чіткій уніфікованості роботи, і звичайно ж, у зарплатні.

- Певний час Ви працювали в конвергентній інтернет-редакції «Радіо Свобода». Ви були телевізійником чи готували матеріали для всіх платформ цього видання?

- Конвергентність передбачає, що ти виконуєш усе. Моя робота була телевізійна. Я могла її адаптувати до сайту, проводила стріми. Ми робили різноманітні історії з Європи. Їздили раз на місяць у якусь країну та знімали декілька сюжетів на соціальну тематику, які потім показували на українських телеканалах. Я була в Іспанії, коли активізувалося політичне життя в Барселоні. На той час робили близько 13 включень на день.

- На СТБ Ви прийшли в 2016 році. Що стало поштовхом переходу на цей телеканал?

- Мені завжди дуже подобалися «Вікна». Вони кардинально відрізняються від іншого телевізійного продукту. Тут не розповідають новини, тут розповідають історії. У кожної повинна бути своя цінність. Дам невеличку пораду для людей, які хочуть працювати у великих редакціях: не варто соромитися. У мене не було новинного телевізійного досвіду. Я навіть не думала тут працювати. Де я, а де «Вікна»? Мені 24 роки, досвіду немає, а це – загальнонаціональний канал. На той час шукала місце на простішому каналі, бо думала, що з цього варто почати. Як раптом моя колега дала номер головного редактора. Сиджу, думаю, ну, що я втрачаю? Написала спочатку у фейсбук, однак, нічого не відповіли. У цей момент мене якраз взяли на інше місце роботи. Але воно ж засіло! Набралася сміливості й зателефонувала. Сказала, що дуже хочу у вас працювати, але до якоїсь згоди ми тоді не дійшли. Як раптом телефонують з відділу кадрів «СТБ» і кажуть, що Володимир Йосипович призначив співбесіду. Там уже запитали: «Що я можу?». Відповіла, що нічого, але мрію працювати саме тут. Мені запропонували два тижні працювати безкоштовно. «А там побачимо», – обнадіяли. Найстрашнішим моментом того дня було подзвонити в редакцію, куди мене взяли вже на роботу, й відмовити їм. Проте завдяки тому, що не побоялася, зв’язалася з редактором, відпрацювала декілька тижнів безкоштовно, а зараз веду «Вікна» о 14:30.

- Однак на початку Ви працювали кореспонденткою у «Вікнах»?

- Так, звісно. Я працювала кореспонденткою весь цей час і вірю, що після пандемії вдасться поєднувати роботу ведучої та журналістки.

- Пам’ятаєте день, коли вперше сіли вести новини на «СТБ»?

- Були певні обставини, через які я мала заміняти колегу. Спочатку здавалося, що це буде тимчасово. Мене готували, проводили тракти. Я хвилювалася, багато чого не виходило, брала уроки публічного мовлення. Це здається, що ти сів і читаєш текст, але це не так. Ведуча сама пише підводки, які говорить в ефірі. Повинна бути в курсі того, що відбувається навколо. Наприклад, вимикається сюжет і ти повинна підхопити все на льоту, довівши історію до завершення. Я мала вперше сісти в студію в березні, однак усе сталося у грудні. У неділю мені телефонують і кажуть: «Яно, завтра о 17:30 будеш вести новини». Був страшенний стрес. Зізнаюся, свій перший ефір ніколи не наважуся переглянути.

- Колись Ви зазначили, що «на четвертому-третьому курсах не можна бути супержурналістом», і що «і в 30,40 років не можна стати супержурналістом. Це – процес». Яким чином вдосконалюєте себе сьогодні, як продовжуєте «накачувати м’язи»?

- Ти ніколи не станеш супержурналістом, якщо щодня не розвиватимешся. Не можна працювати тільки в середу та п’ятницю. Щодня треба бути в контексті, читати, писати, дивитися. 10 сюжетів зробиш не дуже вдалих, зате 11 вийде чудово. Важливо не замкнутися у своєму світі, а спостерігати за своїми колегами, які поруч у редакції. Не бійтеся порівнювати, як працюють люди в Україні й за кордоном. Я говорю, що журналістика – це ремесло, а не наука. Для того, щоб знайти свій голос у цій галузі, треба спочатку скопіювати інший. Із часом скопійоване почне формувати власну родзинку.

- В умовах пандемії студенти навчаються дистанційно. Як Ви ставитеся до дистанційного навчання? Чи можна стати журналістом, навчаючись за такою формою?

- Я взагалі вважаю, що не можна стати журналістом, тільки навчаючись в університеті. Неважливо, чи це дистанційно, очно, заочно. Усе залежить від внутрішньої мотивації студента. Мені здається, що сама дистанційна практика – не дуже. Можливо, діти які виросли на ютуб, для них це інше сприйняття, але не має емоційного взаємозв’язку з викладачем. Учитель повинен заохотити. Зробити це через скайп або зум навряд чи можна. Студенти, які тільки вступають до університету, мають усвідомлювати, що це – тільки перша сходинка з мільйона. Навчатися через соціальні мережі можливо, якщо є чітке розуміння для чого тобі це потрібно.

- Що порадите молоді, яка тільки-но робить перші кроки в цій професії?

- Я пораджу молоді зняти рожеві окуляри й більш тверезо подивитися на цю професію. Треба усвідомлювати, що коли ти йдеш у журналістику, ти не йдеш ходити у красивому костюмі, не йдеш учити людей, не йдеш за відзнаками. Зараз я бачу два шаблонні уявлення молоді про журналістику. Перше – це робота, на якій ти будеш завжди гарною, а друга – ти герой, який увесь час на барикадах, якому не дають нічого сказати. Друзі, журналістика – часом дуже марудна, виснажлива, монотонна робота. Спробуйте просидіти пленарний тиждень у Верховній Раді або засідання уряду… Коли тільки починаєш свій шлях, не треба ображатися на редакторів, які відправляють тебе на «екстремальні» заходи. Тебе випробовують, і ти маєш до всього бути готовою.

Безумовно, це – крута, різнобарвна професія, яка щодня приносить неймовірні враження, нові знайомства, круті подорожі. Проте будьте готові цілий день сидіти у ворді й шифрувати інтерв’ю. Якщо йдете в цю професію, уявляйте себе за рамками двох шаблонів: вічної краси й вічного геройства… ідіть крок за кроком до своєї мети.

 

Олексій Корицький,

Алла Тернова

факультет журналістики

 

 

 

Схожі новини