Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець філологічного факультету, літературний критик, журналіст, письменник, поет, музикант Валентин Терлецький

У Запорізькому національному університеті (ZNU,Zaporizhzhia National University) триває реалізація масштабного профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогодні в його рамках пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованцем філологічного факультету, літературним критиком, журналістом, письменником, поетом, музикантом Валентином Терлецьким

- Валентине, розкажіть, будь ласка, у якому році Ви закінчили Запорізький, тоді ще державний, університет? І чому обрали саме філологічний факультет?

- Я закінчив університет у 1997 році. Із дитинства дуже люблю історію, і спочатку хотів навчатися на історичному факультеті. Але я поступав одразу після школи, коли Україна тільки здобула незалежність. За порадою мами, подав документи на український філфак. Тоді буда думка, що за ним буде майбутнє. Тим більше, я любив все українське й українську мову. І до речі, коли я вступав, там був досить високий конкурс: 8 людей на місце. І я спершу на заочне відділення вступив, бо не добрав пів бала на конкурсі, а потім уже перевівся на стаціонар.

- А не шкодували, що замість історії обрали філологію?

- Я, насправді, дуже пишаюся своїм дипломом філолога, зокрема українського. По-перше, студентські роки, дійсно, були найкращі, багато знань я отримав там, багато взяв від викладачів, багато веселощів різних, прикольних ситуацій було. Хоч я потім за дипломом і не працював, і в житті він мені особливо так і не знадобився, цінним було усвідомлення, що я був  частиною такого цікавого факультету, що я вчився на ньому. Я не шкодую про це.

- Розкажіть про досвід роботи у студентські роки. Ви працювали актором, керівником шкільного ВІА, конферансьє, вчителем, головою кількох рок-клубів. Важко було поєднувати роботу та навчання?

- У студентські роки все було легше встигати. Якось більше часу було ніж зараз, на моє суб’єктивне враження. Взагалі, це були 90-ті роки, я їх дуже люблю, вони були дуже цікаві, але важкі. І тоді працювати паралельно з навчанням значило не те ж саме, що зараз. От взяти, наприклад, наш студентський театр – ми їздили з гастролями всією Україною, але нам за це ніхто не платив. Нам продуктами в селах давали, ми привозили цибульку, сало (посміхається – прим.), картоплю додому. Годували сім’ю, бо час був голодний. А так, щоб серйозно вважати це роботою, я б так не сказав, більше все ж таки, до розваг тягнулося. Тому на навчанні така робота не позначалася, я нормально закінчив університет, хоч і без червоного диплома, сам складав іспити та заліки, і добре вчився.

- Яку б пораду Ви дали випускникам щодо визначення з майбутньою спеціальністю?

- Перш ніж подавати документи на якусь спеціальність, треба визначитись, зрозуміти для себе, навіщо ти це робиш – чи заради диплома, як кажуть, аби було, чи це дійсно мета є потім стати професіоналом.

- Із 2015 року Ви були автором і ведучим програми «Козацька звитяга». Вона відзначена багатьма нагородами на міжнародних і всеукраїнських теле-і кінофестивалях, внесена до шкільної програми з історії кількох навчальних закладів Запоріжжя та Дніпра. Що стало рушійною силою для створення цієї програми?

- Усе йде з дитинства (сміється – прим.). Я дуже любив і люблю історію, зокрема, історію українського запорозького козацтва. Я багато читав у дитинстві, навіть пробував писати про козаків, і ця тема мене завжди не відпускала. Я у козацтві сам з 1992 року, один з перших, хто у Запоріжжі записався в найпершу раду, відновлену на Хортиці. І коли в 2015 році оголосили, що потрібні нові програми на телебаченні, я подумав, проаналізував ті запити на ринку й зрозумів, що от такої програми про козацтво в різних його проявах в Україні на телеринку немає. А тут ми у Запоріжжі, як то кажуть, сам Бог велів цю тему розвивати, і багатющий матеріал є, і плюс, що я сам люблю цю тему і розбираюся, і багато знаю в ній. І тому така ідея народилася: зробити програму про козацтво. Такий тележурнал, де були  різні рубрики. В історичній рубриці я розповідав про різні явища, постаті видатні, події. Потім була рубрика, де я розповідав про сучасних козаків, у різних проявах – це і воїни, й митці, і волонтери. І була бойова рубрика – «Спас». Я, як автор і ведучий, вивчав це мистецтво. І я вважаю, що ми влучили «в яблучко», бо ні тоді, ні зараз немає в телепросторі українському такої вузької цілеспрямованої програми про козацтво.

- Ви – досить успішна людина. Чи можна сказати, що Ви цілком реалізувалися? Якщо ні, то у чому ще хотіли б себе проявити?

- Дякую за це питання, воно досить складне, й воно – цікаве насправді. Якщо митець скаже: «Усе, досить, я задоволений, я все зробив», – значить на тому митець і закінчився. Постійно треба бути собою незадоволеним, це просто стимул зростання професійного, творчого й життєвого. Звісно, я багато в чому собою незадоволений, і це мене підштовхує працювати більше, іти далі. Але я чесно скажу, що все впирається в час, точніше, у його відсутність. Мені його найбільше зараз не вистачає. У мене лежать в рукописах три романи, вони не дописані. І чи будуть, я не знаю. У музичному плані звичайно, я багато чого не зробив, багато залишилося пісень недописаних, нереалізованих, бо теж немає часу. Багато планів творчих , зокрема й літературних, і музичних. Якби в добі було 48 годин (сміється - прим.), а не 24, то воно було б легше.

- Що Ви можете порадити студентам ЗНУ?

- Студентські роки неповторні. Це – молодість, це, дійсно, найкращі роки життя. Я б їх не псував, працюючи, як сучасні студенти. Ви ще встигнете це зробити, а от роки навчання – це неповторний період, такого більше ніколи не буде. Студентські роки вони дійсно найкращі, найемоційніші, тому я б порадив би зосередитися саме на навчанні, а працювати десь ви ще встигнете.

Юлія Торянік

Схожі новини