Університет Абітурієнту Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, ведучий, журналіст, автор програм на телеканалі «ТВ-5» Валерій Калайтан

«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, ведучий, журналіст, автор програм на телеканалі «ТВ-5» Валерій Калайтан

«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, ведучий, журналіст, автор програм на телеканалі «ТВ-5» Валерій Калайтан
04.02.2021 11:24 Все Головні новини Факультети Журналістики Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників ЗНУ

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогоднішня розповідь,  представлена вашій увазі у його рамках, присвячена випускнику факультету журналістики Валерію Калайтану. Він – ведучий, журналіст та автор програм на телеканалі ТВ-5. Про рок-гурт, «Телетріумф» і професійне становлення читайте в нашому інтерв'ю.

- Валерію, розкажіть, будь ласка, про яку професію Ви мріяли в дитинстві?

– І кухаром мріяв стати, бо любив допомагати мамі на кухні, і далекобійником, бо подобались величезні автомобілі. Пам'ятаю, як наприкінці вулиці, в моєму рідному селі, приїжджала щоліта величезна вантажівка: така гарна, потужна. Збереглось навіть фото, де я малий стою на її бампері. Далі, з початком навчання в музичній школі, звичайно, почались мрії про кар'єру музиканта чи співака. Тим більше, я народився у творчій родині, тому, фактично, виріс на сцені.

- Чому під час вступу до вишу Ви обрали саме факультет журналістики?

– Можливо, саме сценічне дитинство та юність і зіграли свою роль. У мене був вибір: або факультет туризму, або педагогічний (вчитель музики), або журфак. Вибрав останній. І не жалкую. Чим керувався при цьому – мабуть, все ж таки, було цікаво спробувати. При тому, тоді я навіть не мріяв працювати на телебаченні. На початкових курсах, десь до третього, хотів працювати в періодичних виданнях. Чому – досі не знаю. Мабуть, було звичніше, і навіть рідніше для себе – саме періодика.

- Поділіться, будь ласка, спогадами про студентське життя.

– Згадати, дійсно, є що. Це і, власне, саме навчання, і викладачі (деяких згадую і сьогодні – вони на журфаці усі кльові), і участь у концертах. Мені всі 5 років приписували деяку схожість з одним із відомих українських артистів. Не буду казати, про кого саме мова. Студентське життя подарувало мені справжніх друзів. Із деякими і досі підтримую зв'язок. Я не скажу, що я був зразковим студентом. Лише після навчання розумієш й аналізуєш власні помилки. Тому, студентам скажу чесно: хвостів краще не набиратись.

- У певний момент студенти-журналісти постають перед вибором лише навчатися чи поєднувати навчання з роботою за фахом. Який варіант, на Вашу думку, варто обрати?

– Поєднувати навчання й роботу, як на мене, – це ідеал. Але тут є кілька «але». Я почав працювати позаштатним кореспондентом в одній із газет Запоріжжя на 3 курсі. На 4 я писав курсову роботу, вже користуючись певним власним досвідом. Але, знову ж таки, тоді за цю «роботу» майже не приносила прибутку. Доводилось просто, як то кажуть, набиратись досвіду. Але воно пізніше стало в пригоді.

- Як склалися взаємини з одногрупниками після завершення навчання?

– Відповім коротко: з деякими – ми колеги по роботі, навіть на одному телеканалі працюємо. З деякими стали кращими друзями.

- Ви маєте досвід роботи кореспондентом, автором програм, ведучим. Яка з цих журналістських царин найбільше подобається?

– Гарне питання, дякую. Взагалі, усі три ці царини мають свої «плюси» та «мінуси». Здавалося б, що складного в роботі ведучого? Але ніхто чомусь не враховує підготовку, нерви та переживання. Я пам'ятаю, як нервував, коли доводилось виходити в прямий ефір з новинами. Я просто уявляв, як на мене дивляться, наприклад, 100 або 1000 глядачів. І ти не маєш права на помилку, бо, фактично, є обличчям телеканалу. Це було «щось». Пізніше, знову ж таки, з досвідом, це трохи минає. Але все одно, деякі «краплі» залишаються.

Якщо брати до уваги роботу кореспондента, то тут чи не головну роль відіграє й комунікація, і вміння уявити готовий сюжет в ефірі. Фактично, ти обмірковуєш усе заздалегідь. І це кльово. Також важливою є співпраця з оператором. Адже ти можеш помітити щось важливе, на що він просто не зверне увагу або банально не побачить.

Автор програм – це, можливо, інший рівень кореспонденції. Ти маєш, припустімо, 25 хвилин ефіру. І маєш завдання: за цей час глядач не повинен перемикнути канал. Як зацікавити аудиторію, чи потрібна їй буде саме ця інформація й саме ці факти? Чи усім воно буде цікаво та чи забажає глядач ще (скажімо так: «добавки»)? Як на мене, ось це – головне у цій галузі журналістики.

- На «ТВ»-5 Ви працюєте над програмою «Хроніка подій». Як робота з такими темами, як кримінальні події, ДТП, затримання, впливає на психологічний стан журналіста?

– Так, спочатку було дуже важко адаптуватись до всіх цих неприємних фактів. Ба більше, адаптуватись потрібно було ще й до не дуже приємних фото та відео. Адже ти перший переглядаєш усе «незамиленим», без «цензури». І, в залежності від відео, вже робиш матеріал. Я не буду наводити приклади, повірте, їх більш ніж вдосталь. Не хочу псувати читачам настрій. Знову ж таки, з досвідом, з роками, людина пристосовується до всього. Так само і тут. Так, горе, так, неприємні події. Але, можливо, навіть та сама ДТП може когось чомусь навчити та змусити замислитись: «перебігати дорогу на червоне чи дочекатись зеленого?». З іншого боку, на жаль, такі події трапляються чи не щодня. І, тут велику роль відіграє колектив та друзі. Потрібно вміти абстрагуватись та свого роду «відключатись». Адже в іншому випадку – від емоційного вигорання не сховатись. Також тут присутня певна «профдеформація». Адже будь-яку негативну подію ти спочатку сприймаєш крізь призму її важливості та можливості виходу в ефір. І вже потім вмикається «людяність».

 

- Які професійні амбіції маєте зараз? Чи є бажання перейти на загальноукраїнське ТБ або вийти на приватну діяльність?

– Можливо, цікаво було б спробувати себе на загальноукраїнських ТБ. Про приватну діяльність навіть не замислювався.

- Під час навчання в університеті Ви захоплювалися співом. Яке місце у Вашому житті посідає творчість зараз?

– Співом вже не займаюсь кілька років. Свого часу ми з другом, до речі, однокурсником, створили музичний рок-гурт. Було багато виступів, ми їздили на фестивалі в різні куточки країни. Тоді це було круто. Зараз у мене молода родина, і я сконцентрований на ній. Але колискові в майбутньому ніхто не відміняв, тому ще наспіваюсь.

- Що б Ви порадили абітурієнтам і студентам, які тільки починають свій шлях у професії?

– Шукайте можливість працювати за спеціальністю. Якщо це можливо – із першого курсу. Не бійтеся. Ставтесь відповідально й до роботи, й до навчання. Це здається неможливим, але, повірте, це абсолютно реально. Стукайте, і вам відчинять. Рано чи пізно. Якщо Ви йдете вжурналістику заради слави, грошей чи кількості підписників у соцмережі, ви не праві. Це, швидше, стиль життя.

 

Бліц (герой продовжує речення)

- Факультет журналістики ЗНУ — це...

- …кузня, де, якщо є бажання, можна виковати із себе професіонала.

- Валерій Калайтан — це...

- … я Не знаю більше людей із таким ім'ям та прізвищем.

- Я люблю у своїй професії...

-… події: щодня щось новеньке.

- У роботі мене дратує...

-… існування ненормованого графіка та коли журналісти-новачки або навіть практиканти вважають себе «зірками», які тільки-но приїхали з вручення премії «Телетріумф».

- Я пишаюся тим, що...

-… я усього досяг самотужки.

 

Наталія Данилюк,

студентка другого курсу факультету журналістики

 

Схожі новини