«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, ведучий, журналіст, автор програм на телеканалі «ТВ-5» Валерій Калайтан

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогоднішня розповідь,  представлена вашій увазі у його рамках, присвячена випускнику факультету журналістики Валерію Калайтану. Він – ведучий, журналіст та автор програм на телеканалі ТВ-5. Про рок-гурт, «Телетріумф» і професійне становлення читайте в нашому інтерв'ю.

- Валерію, розкажіть, будь ласка, про яку професію Ви мріяли в дитинстві?

– І кухаром мріяв стати, бо любив допомагати мамі на кухні, і далекобійником, бо подобались величезні автомобілі. Пам'ятаю, як наприкінці вулиці, в моєму рідному селі, приїжджала щоліта величезна вантажівка: така гарна, потужна. Збереглось навіть фото, де я малий стою на її бампері. Далі, з початком навчання в музичній школі, звичайно, почались мрії про кар'єру музиканта чи співака. Тим більше, я народився у творчій родині, тому, фактично, виріс на сцені.

- Чому під час вступу до вишу Ви обрали саме факультет журналістики?

– Можливо, саме сценічне дитинство та юність і зіграли свою роль. У мене був вибір: або факультет туризму, або педагогічний (вчитель музики), або журфак. Вибрав останній. І не жалкую. Чим керувався при цьому – мабуть, все ж таки, було цікаво спробувати. При тому, тоді я навіть не мріяв працювати на телебаченні. На початкових курсах, десь до третього, хотів працювати в періодичних виданнях. Чому – досі не знаю. Мабуть, було звичніше, і навіть рідніше для себе – саме періодика.

- Поділіться, будь ласка, спогадами про студентське життя.

– Згадати, дійсно, є що. Це і, власне, саме навчання, і викладачі (деяких згадую і сьогодні – вони на журфаці усі кльові), і участь у концертах. Мені всі 5 років приписували деяку схожість з одним із відомих українських артистів. Не буду казати, про кого саме мова. Студентське життя подарувало мені справжніх друзів. Із деякими і досі підтримую зв'язок. Я не скажу, що я був зразковим студентом. Лише після навчання розумієш й аналізуєш власні помилки. Тому, студентам скажу чесно: хвостів краще не набиратись.

- У певний момент студенти-журналісти постають перед вибором лише навчатися чи поєднувати навчання з роботою за фахом. Який варіант, на Вашу думку, варто обрати?

– Поєднувати навчання й роботу, як на мене, – це ідеал. Але тут є кілька «але». Я почав працювати позаштатним кореспондентом в одній із газет Запоріжжя на 3 курсі. На 4 я писав курсову роботу, вже користуючись певним власним досвідом. Але, знову ж таки, тоді за цю «роботу» майже не приносила прибутку. Доводилось просто, як то кажуть, набиратись досвіду. Але воно пізніше стало в пригоді.

- Як склалися взаємини з одногрупниками після завершення навчання?

– Відповім коротко: з деякими – ми колеги по роботі, навіть на одному телеканалі працюємо. З деякими стали кращими друзями.

- Ви маєте досвід роботи кореспондентом, автором програм, ведучим. Яка з цих журналістських царин найбільше подобається?

– Гарне питання, дякую. Взагалі, усі три ці царини мають свої «плюси» та «мінуси». Здавалося б, що складного в роботі ведучого? Але ніхто чомусь не враховує підготовку, нерви та переживання. Я пам'ятаю, як нервував, коли доводилось виходити в прямий ефір з новинами. Я просто уявляв, як на мене дивляться, наприклад, 100 або 1000 глядачів. І ти не маєш права на помилку, бо, фактично, є обличчям телеканалу. Це було «щось». Пізніше, знову ж таки, з досвідом, це трохи минає. Але все одно, деякі «краплі» залишаються.

Якщо брати до уваги роботу кореспондента, то тут чи не головну роль відіграє й комунікація, і вміння уявити готовий сюжет в ефірі. Фактично, ти обмірковуєш усе заздалегідь. І це кльово. Також важливою є співпраця з оператором. Адже ти можеш помітити щось важливе, на що він просто не зверне увагу або банально не побачить.

Автор програм – це, можливо, інший рівень кореспонденції. Ти маєш, припустімо, 25 хвилин ефіру. І маєш завдання: за цей час глядач не повинен перемикнути канал. Як зацікавити аудиторію, чи потрібна їй буде саме ця інформація й саме ці факти? Чи усім воно буде цікаво та чи забажає глядач ще (скажімо так: «добавки»)? Як на мене, ось це – головне у цій галузі журналістики.

- На «ТВ»-5 Ви працюєте над програмою «Хроніка подій». Як робота з такими темами, як кримінальні події, ДТП, затримання, впливає на психологічний стан журналіста?

– Так, спочатку було дуже важко адаптуватись до всіх цих неприємних фактів. Ба більше, адаптуватись потрібно було ще й до не дуже приємних фото та відео. Адже ти перший переглядаєш усе «незамиленим», без «цензури». І, в залежності від відео, вже робиш матеріал. Я не буду наводити приклади, повірте, їх більш ніж вдосталь. Не хочу псувати читачам настрій. Знову ж таки, з досвідом, з роками, людина пристосовується до всього. Так само і тут. Так, горе, так, неприємні події. Але, можливо, навіть та сама ДТП може когось чомусь навчити та змусити замислитись: «перебігати дорогу на червоне чи дочекатись зеленого?». З іншого боку, на жаль, такі події трапляються чи не щодня. І, тут велику роль відіграє колектив та друзі. Потрібно вміти абстрагуватись та свого роду «відключатись». Адже в іншому випадку – від емоційного вигорання не сховатись. Також тут присутня певна «профдеформація». Адже будь-яку негативну подію ти спочатку сприймаєш крізь призму її важливості та можливості виходу в ефір. І вже потім вмикається «людяність».

- Які професійні амбіції маєте зараз? Чи є бажання перейти на загальноукраїнське ТБ або вийти на приватну діяльність?

– Можливо, цікаво було б спробувати себе на загальноукраїнських ТБ. Про приватну діяльність навіть не замислювався.

- Під час навчання в університеті Ви захоплювалися співом. Яке місце у Вашому житті посідає творчість зараз?

– Співом вже не займаюсь кілька років. Свого часу ми з другом, до речі, однокурсником, створили музичний рок-гурт. Було багато виступів, ми їздили на фестивалі в різні куточки країни. Тоді це було круто. Зараз у мене молода родина, і я сконцентрований на ній. Але колискові в майбутньому ніхто не відміняв, тому ще наспіваюсь.

- Що б Ви порадили абітурієнтам і студентам, які тільки починають свій шлях у професії?

– Шукайте можливість працювати за спеціальністю. Якщо це можливо – із першого курсу. Не бійтеся. Ставтесь відповідально й до роботи, й до навчання. Це здається неможливим, але, повірте, це абсолютно реально. Стукайте, і вам відчинять. Рано чи пізно. Якщо Ви йдете вжурналістику заради слави, грошей чи кількості підписників у соцмережі, ви не праві. Це, швидше, стиль життя.

Бліц (герой продовжує речення)

- Факультет журналістики ЗНУ — це...

- …кузня, де, якщо є бажання, можна виковати із себе професіонала.

- Валерій Калайтан — це...

- … я Не знаю більше людей із таким ім'ям та прізвищем.

- Я люблю у своїй професії...

-… події: щодня щось новеньке.

- У роботі мене дратує...

-… існування ненормованого графіка та коли журналісти-новачки або навіть практиканти вважають себе «зірками», які тільки-но приїхали з вручення премії «Телетріумф».

- Я пишаюся тим, що...

-… я усього досяг самотужки.

Наталія Данилюк,

студентка другого курсу факультету журналістики

Схожі новини