Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, ведуча радіостанції «НВ» Олена Русінова

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, ведуча радіостанції «НВ» Олена Русінова

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, ведуча радіостанції «НВ» Олена Русінова
12.04.2021 15:38 Все Головні новини Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ Факультети Журналістики ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників ЗНУ

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя профорієнтаційного проєкту «Історії успіху випускників ЗНУ». У його рамках пропонуємо вам інтервю з журналісткою радіостанції «НВ», авторкою радіопередач, активною і талановитою Оленою Русіновою.

- Ти, ще навчаючись на факультеті журналістики ЗНУ, обрала радійну спеціалізацію. Зважаючи на твій професійний досвід, ти не зрадила радіомовленню. Чому саме радіо?

- Я не думаю, що у 19 років (а саме стільки мені тоді було, здається) можливо точно сказати, чим саме ти будеш займатися довгий час. Тим більше, коли є необхідність постійно адаптуватися під нові умови. Та й власні вподобання з часом змінюються. Але у моєму випадку відбувався perfect match. Я дуже органічно себе відчуваю, коли ділюся інформацією, й мені легше її структурувати саме під час розмови. Значно складніше писати тексти та працювати на камеру. У першому випадку мені постійно кортить щось виправити в матеріалі, а в другому – я занадто відволікаюсь. Тому радіо стало ідеальним медіа для мене. Крім того, прослуховування радіо чи-то підкастів можна поєднувати з іншими справами, або робити це під час прогулянки. А у світі мультизадачності й вічних намаганнях встигнути якнайбільше – радіо найкращій варіант.

- Ще студенткою ти почала співпрацювати з місцевою радіостанцією. Віддавала перевагу радіостанціям інформаційних форматів. На твою думку, у чому перевага таких редакцій?

- Дуже важко «отупіти». Бо кожного дня доводиться працювати з актуальною й важливою інформацією. Необхідно глибше розбиратися в кожній темі, яку тобі пропонує редактор. Треба обробити масив документів чи відео, сформувати базу матеріалу та зрозуміти, які питання виникають. І ці питання треба поставити компетентній людині. Потім починається пошук цієї людини та спілкування з нею. Так виходить, що наприкінці дня ти точно знаєш, як вимірюють якість повітря й хто цим у місті опікується. Або чому й досі заблокована робота Конституційного суду. І купа-купа інших знань. До того ж, серед журналістів у таких редакціях часто вже є вузькопрофільні фахівці. Хтось стабільно пише про економіку, хтось – про спорт, хтось – фахівець у темі медицини. Іноді достатньо 10 хвилин розмови з такою людиною, щоб бути «у темі».

- Після роботи на одній із запорізьких радіостанцій ти поїхала до Києва. Як зустріла тебе столиця? Що було найскладніше на цьому етапі?

- Можливо, це пролунає смішно, але найскладнішим у перший місяць було знайти місце чи адресу події, на яку мене відправили в редакції. Так сталося, що я приїхала до Києва вранці в неділю, а в понеділок вже почалося моє стажування на радіо «Ера». І наступні два тижні я прожила увстраху, що мене нікуди не візьмуть. Мене часто відправляли «в поле», і цього ж дня я мала підготувати інформаційний сюжет до ефіру. Щодня я вираховувала свій маршрут по хвилинах, щоб усюди встигнути. До речі, згодом я помітила, що у 9 з 10 випадків люди, які приїхали з інших міст краще за киян орієнтуються в столиці.

- Як знайти свою радіостанцію? Як це відбулось у тебе?

- Не шукати її. Я не шукала конкретне радіо (та й, на правду, вибір не такий великий). У Запоріжжі можливість працювати на радіостанції було лише одна – туди я й влаштувалася. Не скажу, що від усієї роботи там я отримувала задоволення. У мене були класні колеги, я зрозуміла, що таке робота в прямому ефірі, познайомилася з пультом, навчилася працювати зі звуком і монтажем. Але тут я також стикалася з повним непорозумінням з боку керівництва, тому звільнятися й переїжджати було неймовірно легко. Уже в Києві я влаштувалася на радіо «Ера» частково через те, що там працювала найкраща подруга, частково, бо тягнуло до роботи з такими темами, як політика, економіка, соціалка. Чогось у 20-22 років є бажання всім довести, що ти така класна й розумна, на всіх складних темах розумієшся, усіх спікерів знаєш, і ґрунтовний матеріал напишеш. Бажання працювати з такими темами не зникло, але я тепер спокійно ставлюся до того, що можу геть чогось не знати, і є потреба ставити «тупі» запитання. Десь за півтора роки радіостанція трансформувалася, і ми стали частиною холдингу НВ. Із попереднього штату перейшло близько 10-15% колективу, серед них була і я. Це були нові завдання, новий офіс, нові люди – це дає сильний запал, тим більше, коли формується справді сильна команда з різних фахівців. Два тижні в нас були тракти (імітація прямого ефіру) перед запуском. І вже на тому етапі я розуміла, що хочу працювати тільки тут. Бо на редакційну політику не впливає інвестор, нашим основним принципом роботи був баланс думок в ефірі. І що важливо, пропонувалася хороша зарплата. Ще і люди, попри різні характери, досвід і вік, сповідують однакові цінності в професії.

- Які навички важливі для сучасного радіожурналіста?

-Тут я б говорила про hard і soft skills. До першого я б віднесла вміння працювати зі звуками, написання коротких і зрозумілих матеріалів, уміння розрізняти новини й теми, навички начитування та знання англійської. До другого – уміння адаптуватися, допитливість, вміння «думати звуками», тобто уявляти, як буде звучати матеріал у підсумку.

- Згадуючи себе студенткою і зважаючи на свій професійний досвід, що би порадила нинішнім студентам факультету журналістики?

- Більше практики. Навіть, якщо її і так багато. Можливо, у вас є перелік улюблених тем – почніть із них. Якщо це політика, то дізнайтесь більше про місцеву владу. Хоча б прізвища, посади й галузі відповідальності. Якщо це футбол, то з'ясуйте, як справи у місцевої команди. І оберіть для себе кілька медіа, яким довіряєте та в яких, можливо, мрієте працювати. Читайте, дивіться, слухайте. Мабуть, і все. Але не забувайте про особисте життя. Повірте, зараз у вас точно є час і на друзів, і на родину, і на хобі.

- Сьогодні багато говорять про універсальність журналіста. Яке твоє ставлення до такого тренду?

- Не думаю, що цей тренд сучасний. Бо журналістів завжди сприймають як людей, що зобов'язані знатися на багатьох темах. А це вже ознака не лише ерудованості, а й універсальності. Безумовно, чим більше ти вмієш, тим ти цінніший. Але треба робити акцент на своїх сильних сторонах. Класно монтуєш і робиш це із задоволенням – це твій хист. А паралельно можна працювати над тим, що виходить гірше, але все одно подобається. Я до того, що не всі можуть написати вдумливу аналітику про медичну реформу, не всі можуть підібрати плейлист на тиждень для радіостанції, не всі можуть створити ефект присутності під час репортажу. Щось завжди буде виходити гірше, а щось краще.

-Ти працюєш у ньюзрумі, цікавишся спортом і коментуєш спортивні події, а на сайті радіостанції ти позначена як ведуча програми «Історії української музики». Як вдається поєднувати? І що в пріоритеті?

-Сподіваюсь, що мені справді вдається все поєднувати. Бо іноді це схоже на пошук балансу, якого ніколи не буде. У пріоритеті, безумовно, підготовка матеріалів для прямого ефіру. Це щоденна робота над кількома темами, які формуються на підставі інформаційної картини доби. Програму про музику я переважно формую напередодні виходу. А протягом тижня домовляюся з виконавцями про коментарі. Тобто, це та робота, яка вимагає довгострокового планування і попереднього узгодження. Щодо коментування спортивних подій - це власна ініціатива, яку підтримало керівництво.

- Нерідко люди, які працюють над новинами, досить швидко «вигоряють» і робота перетворюється на рутину. Як вдається тобі утримувати інтерес до роботи інформаційника?

- По-перше, я просто обожнюю дізнаватися нове. А щодня у новинах СТІЛЬКИ НОВОГО. Це не виснажує, а заряджає. По-друге, я з тих дивних і рідкісних журналістів, які з легкістю можуть не дивитися стрічку новин і соцмереж на вихідних та у відпустці. Адже все має бути дозованим. Неможливо, завжди бути «в курсі». Треба давати мозку відпочити. А потім він тобі віддячить. По-третє, в мене є життя окрім роботи і воно досить насичене подіями. І коли бувають періоди втоми (а вони бувають у всіх) від роботи, я можу відпочити і не відчувати за це провину.

- Під час навчання ти разом із подругами нерідко ходили в походи. На скільки збереглось це захоплення туризмом?

- Походи у гори, це одна з найкрутіших речей, яка трапилась у студентські роки. І залишилась надовго.  Це не просто ідеальний спосіб "провітрити голову" та по-іншому подивитися на своїх друзів. У горах можна із собою краще познайомитись. І саме тому, я дуже сумую, бо останній раз ми ходили у похід ще влітку 2019. От 2020-ий і тут підтвердив свою погану репутацію. Дуже хочу виправити ситуацію цьогоріч.

- Свого часу ти мала досвід екоактивізму, захоплювалась туризмом. На скільки для журналіста важливі подібні активності?

- Вони точно не є обов'язковими, як і багато що у житті. Але, якщо є мотивація і бажання - то це супер. Знову ж таки, повторюю свою думку, що окрім роботи має бути інше життя. Принаймні, мені це необхідно. І будь-яка активність є частиною особистості. Це може бути як захоплення у вільний час, так і повноцінна діяльність, як наприклад громадський активізм. Єдине уточнення - це не має впливати на вашу неупередженість у роботі.

 -Що найскладніше в роботі радіожурналіста?

- Є дві найскладніші ситуації. Перша, коли немає чого сказати. А тиша в ефірі - це найгірше для радіо. Друга ситуація, коли треба сказати дуже багато в обмежений час. Доводиться шукати найкоротшу і найвдалішу форму.

-Яка вона? Радіостанція твоєї мрії?

-Радіостанція, яку створили журналісти за кошти постійних слухачів. І цих слухачів – мільйони. У такому варіанті, як мені здається, в повній мірі реалізується сценарій «відповідальність перед аудиторією = довіра до медіа».

 

Юлія Любченко

 

 

 

Схожі новини