«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, асистентка головного режисера проєктів «1+1» Шахсанам Біналієва
У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває успішна реалізація масштабного профорієнтаційного проєкту «Історії успіху випускників ЗНУ». Сьогодні вашій увазі пропонується інтерв’ю з вихованкою факультету журналістики Шахсанам Біналієвою, яка наразі працює у «Вig entertainment show 1+1», зокрема шоу-проєктах «Маскарад» та «Танці з зірками» .
- Вітаю, Шахсанам! Щоразу, дивлячись на твою книгу (пам’ятаєш, «Выйди из зоны комфорта. Измени свою жизнь», яку так і не склалося віддати), згадую про тебе. А чи згадуєш ти про університет, факультет, викладачів, однокурсників?
- Вітаю, Алло Іллівно! Про свій факультет я ніколи й не забуваю, адже саме там почалося здійснення моєї мрії. Саме там я зустріла щирих, готових прийти на допомогу викладачів, друзів, з якими я у прекрасних стосунках і досі. Факультет журналістики ЗНУ неможливо забути! Це – родина.
- Що саме чи Хто найчастіше згадується, в яких ситуаціях?
Найчастіше згадую життя в гуртожитку. Це було яскраво, але довелося швидко дорослішати, аби ужитися з усіма умовами, які там є. Також найприємніші спогади – творчий процес створення наших проєктів на спеціалізації «телебачення». Це завжди була захоплююча, хвилююча пригода для нас, адже ми знімали відео, фільми за сценарієм, який самі ж написали. Ми шалено хотіли, щоб усі бачили, яка класна у нас спеціалізація: ми вже і сценаристи, й режисери, й актори, й режисери монтажу тощо. Крім цього, ніколи не забуваю наших викладачів. Ви у нас сучасні, неймовірно талановиті та дуже добрі.
- Наразі ти працюєш помічником головного режисера на «Вig entertainment show 1+1». І це є досить відповідально, адже молодих фахівців (щойно з університетських аудиторій) здебільшого не беруть на такі посади. Як тобі це вдалося?
- Так, зараз я режисер ПТС (пересувної телевізійної станції), асистентка головного режисера розважальних проєктів «1+1» Андрія Музики. Так сталося, що ця людина побачила в мені старанність. Часто так було, що в моменти «поразок» я розповідала йому як другу, які помилки зробила в своїй роботі. Він побачив у цьому щирість, бажання удосконалюватись і, навпаки, взяв мене до себе. Раніше я була режисером візитівок і з Андрієм працювала лише під час прямих ефірів у голдрумі. Я в шоці! Досі не можу повірити, що на таку високу посаду взяли абсолютно недосвідчену дівчину, тому дуже стараюся виправдовувати своє місце. Судячи з того, що я досі тут, у мене виходить так, як треба.
- Розкажи, будь ласка, що в цій роботі тобі імпонувало, подобалося? А що, навпаки, дратувало, давалося важко?
- ПТС – це точно космічна станція. Коли я щойно прийшла туди, то було одночасно й страшно й захоплююче. Мультиекран, режисерський пульт, навушники та море незрозумілих термінів, внутрішнього сленгу. Довелося швидко опановувати все, що бачу, чую. «Роззявити рота» не можна. Також, там не витримують багато тексту. Довелося навчитися формулювати свої думки втричі коротше. Навчилася командувати, бо спочатку було страшно досвідченим оператором казати щось без «будь ласка» або «дякую» після кожної команди. Довго не могла звикнути до того, що тепер не треба весь час кудись бігти, як це було на візитівках. Тут треба максимально напруж
увати мозок. Ні в якому разі не відволікатися ані секунди, бо інформація змінюється кожного моменту.
- У галузі вже розпочався показ одного з проєктів. Як тобі? Чекала із нетерпінням? Чи не дивилася взагалі, бо весь перебіг подій і так знаєш?
- Із проєкту «Маскарад» передивилася декілька номерів, адже там є мої персонажі-улюбленці. Повністю за проєктом навряд чи буде час спостерігати, тому що ми паралельно створюємо інше грандіозне шоу «Танці з зірками».
- Робота помічником головного режисера на цьому проєкті, напевно, спонукала тебе на якісь власні проєкти? Я ж тебе знаю, ти творча особистість, завжди маєш якісь ідеї, якісь задумки, експериментуєш… Можливо, це не телеробота, а нова написана пісня?
- Ви дуже добре мене знаєте!)) Я встигла придбати піаніно, самостійно вчуся грати через спеціальні додатки. Є багато текстів для нових пісень. Чекають на реалізацію. Також хочеться написати сценарій до фільму, але це поки що тільки ідея, яка палає, в моїй голові.
- Маєш час для співу? Пам’ятаю оте нічне «звукове повідомлення»… Мурахи по тілу… захотілося навіть вивчити турецьку (яка тобі близька по крові). Наразі співаєш? Чи часу поспати б?
- Ох, Алло Іллівно, мені б поспати!))) Мрію потрапити до студії та записати альбом, який умістив би в себе до десяти треків. Дякую за компліменти!
- Коли виготовляється певний телевізійний проєкт, тим паче такого рівня пр
одакшн – то завжди часу не вистачає не тільки для рідних, а й для себе. Як батьки, сестри ставляться до того, що рідше маєте змогу бачитися, спілкуватися наживо?
- Рідним спочатку було важко відпускати мене так далеко й надовго. Але вони бачать, як я стараюся та як мене тут сприймають люди. А я, в свою чергу, часто телефоную їм і, в разі найменшої можливості, приїжджаю в гості. Зазвичай між проєктами для мене є перерва протягом тижня. Мені пощастило.
- Наразі наших випускників, що «підкорюють столицю», чимало. Зустрічаєтеся, підтримуєте один одного? Чи, може, з кимось працюєш разом?
- Дві мої одногрупниці, які тепер в Києві, й досі залишилися в колі моїх друзів. Ми часто бачимося, відпочиваємо, хоч разом і не працюємо.
- Життя таке мінливе, щоразу «підкидає» нам якісь сюрпризи, і приємні, і не зовсім. Що можеш розповісти про це?
- Це точно. У мене були й злети, й падіння в різних галузях життя. Я робила помилки, засуджувала себе, а іноді й інших. Перепони сприймала як якусь кару)) Але, як мені сказав Андрій Музика: «Зробити помилку – не погано. Головне, зрозуміти, як треба було правильно, й не повторювати цю помилку». Будь-які перепони – можливість вирости духовно й стати кращою версією себе.
- Як би можна було повернутися назад так років на п’ять, що зробила б інакше? Вірніше, про щось шкодуєш, що не зробила свого часу?
- Чесно скажу, життя мене часто ставить перед вибором. І щоразу я маю приймати рішення, яке змінить все. І п’ять років тому, й раніше до цього, й після – я приймала ці рішення. Зараз розумію, що кожне з них було правильне для мене. Я могла зруйнувати все, але слухала свою інтуїцію. Ні п
ро що не шкодую. Слухаєш внутрішній голос – довіряєш душі. А душа завжди бажає нам тільки добра.
- Ну і традиційне питання для наших теперішніх студентів, які тільки торують «ази професії». Що ти їм порадила б, на що треба їм звертати увагу вже на початку навчання?
- Казатиму з власного досвіду. Якщо для вас, шановні студенти, вибір професії журналіста досі є важливим, то з вас залишається лише радіти, бо ви навчаєтеся там, де готують професіоналів! Радіти та довіряти викладачам. На факультеті журналістики є всі можливості реалізувати себе як людину, яка прийде на співбесіду на омріяні ЗМІ та почує: «Нічого собі, де Ви отримали освіту такого високого рівня?». Але треба дослуховуватися до професіоналів, яких ви самі обрали, вступаючи на факультет. На четвертому курсі я вже працювала на «1+1», і це завдяки отриманим знанням в ЗНУ. Тож старайтеся, пробуйте, мрійте! У вас точно все вийде!
- Дякую, Шахсанам, за бесіду. При нагоді, завжди будемо раді тебе бачити в університеті. Двері факультету журналістики завжди відкриті. Вступай до Асоціації випускників факультету і будемо разом вчити і вчитися, творчо співпрацювати. Дякую!
- Дякую, Алло Іллівно, за все! Ви дарували знання, любов та безцінну підтримку. До зустрічі!
Алла Тернова,
доцент кафедри журналістики
