• «нова організація освітнього процесу, яка базується на принципі самостійного навчання студента», характеризується тим, що «учні, часто віддалені від викладача у просторі та в часі, у той же час мають можливість у будь-який момент підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікації»;
• «сукупність інформаційних технологій, які забезпечують доставку учням основного обсягу матеріалу, що вивчається, інтерактивну взаємодію учнів і викладачів у процесі навчання, надання студентам можливості самостійної роботи по засвоєнню навчального матеріалу, а також оцінювання знань та навичок, одержаних в процесі навчання »;
• «новий ступінь заочного навчання, на якій забезпечується використання інформаційних технологій: персональних комп’ютерів, відео- і аудіотехніки, космічної та оптоволоконної техніки».

А.А.Андрєєв пропонує визначити дистанційне навчання як "...синтетичну, інтегральну, гуманістичну форму навчання, що базується на використанні широкого спектру традиційних і нових інформаційних технологій та їх технічних засобів, які залучаються для доставки навчального матеріалу, його самостійного вивчення, організації діалогового обміну між викладачем і учнем, коли процес навчання некритичний до їх розташування в просторі і в часі, а також до конкретної освітньої установи» [15, с.26].

Однак у подальших дослідженнях А.А.Андрєєв подає дистанційне навчання як цілеспрямований процес інтерактивної взаємодії вчителів і учнів між собою та із засобами навчання, інваріантний (індиферентний) до їх розташування у просторі й часі, який реалізується у специфічній дидактичній системі [16, c.42]. На нашу думку, трактування дефініції „дистанційне навчання” А.А.Андрєєва є найбільш інформативним і компактним.

С.О.Сисоєва пропонує свій погляд на дефініцію „дистанційне навчання”, який перекликається із трактуванням А.А.Андрєєва та доповнює його особливостями проблеми підготовки фахівців за дистанційною формою навчання: „під дистанційним навчанням розуміють таке навчання на відстані, яке здійснюється за допомогою сучасних компўютерних і телекомунікаційних технологій у реальному часі (чат, відеозвўязок, телефон, тощо), або асинхронно (телеконференція, електронна пошта тощо), а педагогічна взаємодія в системі «викладач-учень» і пересилання відповідного навчально-методичного забезпечення відбуваються за допомогою сучасних інформаційних засобів. Таке навчання є інваріантним стосовно простору й часу, хоча існують і обмеження на підготовку фахівців певних спеціальностей за цією формою. Оскільки основу навчального процесу у випадку дистанційного навчання становить інтенсивна, цілеспрямована та контрольована самостійна робота учнів, яка може виконуватися ними у зручному місці, у зручний час, при конкретній домовленості з педагогом щодо контактів, то означена форма навчання має виключне значення для здобуття людиною другої освіти, перекваліфікації, підвищення і поглиблення вже існуючої кваліфікації” [17, c.79].

Література

10. Аханян А.А. Теория и практика становления дистанционного педагогического образования: : Дис... д-ра пед. наук: 13.00.08. – М., 2001. – 439 с.

15. Андреев А.А. Введение в дистанционное обучение. // Компьютеры в учебном процессе. - М.: Интерсоциоинформ, 1998. №2. - С.25-68.

16. Андреев А.А. Дидактические основы дистанционного обучения в высших учебных заведениях: Дисс ... д-ра пед. наук: 13.00.02 / МГУЭСИ. – М. 1999. – 289 с.

17. Сисоєва С.О. Проблеми дистанційного навчання: педагогічний аспект // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал. – 2003. – Випуск 3-4. – 308 с.