:: Історія університету ::

Запорізький край наприкінці ХІХ - початку ХХ сторіччя сучасники називали "педагогічною Меккою". Чи були підстави для такого порівняння? Зробимо невеличкий екскурс у історію розвитку місцевої освіти.

Козацька земля дала натхнення вченим-педагогам попередніх поколінь Д.Т.Гнедіну, М.О.Корфу, Я.П.Новицькому, М.О.Каришеву у справі розвитку освіти та педагогічної думки не тільки в Олександрівському повіті (до 1921 року місто Запоріжжя мало назву Олександрівськ), а й далеко за межами краю. Саме вони та їх послідовники доклали багато зусиль для підготовки педагогічних кадрів і організації народної освіти на Запорізькій землі. Інтенсивне промислове будівництво, формування банківської системи, розвиток торгівлі в Олександрівську на початку ХХ століття потребували збільшення кількості освічених людей.

Необхідно було створити ряд середніх навчальних закладів, що давали б відповідну підготовку для роботи в нових умовах. Цю місію виконували механіко-технічне училище (зараз - ЗДТУ), жіноча (будівля третього корпусу університету) та чоловіча (перший корпус університету) гімназії і комерційне училище (на його місці побудовано другий корпус університету). Складні і суперечливі процеси першої світової війни, революції та громадянської війни тимчасово призупинили розвиток педагогічного процесу у краї. Але незабаром після завершення військових дій відновлюється мирне життя у місті, серйозні зміни торкнулися і народної освіти. 1 грудня 1921 року в Запоріжжі було відкрито 3-річня педагогічні курси, які мали статус вищого навчального закладу, а у середині 20-х років вони були реорганізовані в педагогічний технікум.

Однак час зажадав змін у системі вищої школи, в тому числі й у системі педагогічної освіти. Зростала кількість шкіл, перед якими вставали нові завдання. Треба було багато нових фахівців. Знадобилася інша, наближена до запитів правлячої партії система підготовки вчительських кадрів. Педтехнікуми вже не могли справитися з цими завданнями. В 1930 році педагогічний технікум було реорганізовано у інститут соціального виховання з двома секторами - соціального виховання та професійної освіти, і лише з 1933 року він отримав назву педагогічний інститут. Перший наказ по інституту за підписом директора інституту Харитонова датований 25 серпня 1930 року. Призначені були перші посадові особи: помічник директора з навчальної частини в секторі професійної освіти Химич Володимир Миколайович і помічник директора з навчальній частині по сектору соціального виховання Грабенко Василь Прохорович. На 1 січня 1931 року в інституті навчалося 318 студентів, працювало 30 викладачів.

Пріоритетним завданням вузу була підготовка вчителів для семирічних шкіл і професійних навчальних закладів. Пізніше у складі інституту були створені два факультети: соціально-економічний (з історико-економічним і літературно-лінгвістичним відділеннями) і техніко-математичний (з фізичним і математичним відділеннями). Інститут готував викладачів для робітфаків, ФЗУ і технікумів. А з серпня 1933 року на чотирьох факультетах -історичному (з історичним і економічним відділеннями), мови і літератури, фізико-математичному і природничому (з біологічним і хімічним відділеннями) - велася підготовка вчителів для середніх загальноосвітніх шкіл. Розташовувався інститут в приміщеннях колишніх чоловічої та жіночої гімназій і комерційного училища.

Бурхливе життя в 30-і роки вирувало в студентському середовищі. Молодь інституту брала активну участь в суспільно-політичному житті міста та області. Вона була головним генератором ідей та ентузіазму у різноманітних походах, рейдах, оглядах, конкурсах, "тижнях", "місячниках" і т.п., яких у ті динамічні роки була безліч. Студенти були частими гістьми будівників заводів, виїжджали до колгоспів і радгоспів області і, природно, багато працювали в школах.

З приходом нового директора Володимира Антоновича Поселяніна значно пожвавилася робота у вузі. У діяльності навчального закладу було виділено дві проблеми, що були на той час першочерговими для інституту (та й не тільки на той час, а, певне,і завжди), а саме: по-перше, зміцнення матеріальної бази інституту, обладнання лабораторій і кабінетів, а по-друге - поліпшення якісного складу викладацьких кадрів, і насамперед підвищення їх наукового рівня. У 1940 році в інституті з'явився перший кандидат наук. Ним став випускник інституту Іван Петрович Щербак.

Кінець 30-х років характеризувався позитивними змінами в житті інституту. І перш за все, стабілізувався викладацький склад, створювалися нові кафедри: іноземних мов, зоології, ботаніки; кафедра російської і світової літератури розділилися на дві кафедри - російської та загальної літератури. Керівництво інституту прагнуло звертати увагу і ті ділянки вузівського життя, що не були безпосередньо пов'язані з навчальним процесом, але, проте, стосувалися перебування студентів в інституті (робота їдальні, культурно-масова робота і т.п.). Профкомом інституту було розроблено цікавий і змістовний план оздоровчих заходів, якій передбачав екскурсію по маршруту Москва-Ленінград; шлюпковий похід Запоріжжя-Херсон; піший похід у Крим; велопробіг Запоріжжя - Ялта; сходження альпіністів на одну з вершин Кавказу; збір фольклорних матеріалів у районі Каховка - Асканія - Нова тощо.

Напередодні Великої Вітчизняної війни інститут уже посів одне з провідних місць серед педагогічних вузів республіки. Якщо в 1933/34 навчальному році кількість студентів в інституті складала 1628 чоловік, то в передвоєнному, 1940, та 1941 їх чисельність зросла до 4062, працювало 86 викладачів. За довоєнні роки педінститут підготував більше 7 тисяч вчителів.

22 червня 1941 року почалася війна, яка розколола життя всієї країни на "до" і "після". Відразу ж після мітингу викладачі І.П.Щербак, І.І.Бондаренко, М.П.Тараненко, О.І.Черенков, Ф.К.Гужва, М.Л.Горбачов, студенти Ф.Борщевський, П.Донченко, М.Шлома та інші звернулися у військкомат із проханням про мобілізацію їх на фронт. Загалом понад дві тисячі вихованців і викладачів інституту пішли на фронти Великої Вітчизняної війни. У зв'язку з наближенням ворога до міста почалася підготовка інституту до евакуації. 15 серпня 1941 року колектив викладачів і студентів вирушив у далекий шлях - Середню Азію, у місто Ленінабад Таджицької ССР. Останній наказ директора інституту був підписаний 3 вересня 1941 року.

По-різному склалася доля викладачів, співробітників та студентів інституту у важкі роки випробування. Командир взводу розвідки Андрій Бобруль, ризикуючи життям, забезпечував зв'язок із вогневими позиціями і загинув у районі Батайську під час нальоту німецької авіації. Федір Борщевський, очоливши взвод мінометів, був учасником звільнення Феодосії та Севастополя. Після важкого поранення повернувся до інституту. Випускник 1940 року Іван Бабак у роки війни став уславленим льотчиком-винищувачем, Героєм Радянського Союзу. Вічно молодими залишилися В.Поселянін, Є.Суслов, В.Уколов, К.Гайдук, П.Первушин та багато інших.

Через чотири дні після звільнення Запоріжжя, 18 жовтня 1943 року, почалися роботи з відбудови інституту. Ще невідомо було, де буде навчальний корпус, бо колишні будівлі інституту були зруйновані, а першим наказом виконуючого обов'язки директора інституту І.Я.Мороза початок навчання було призначено на 28 жовтня, затверджувалися керівники факультетів, кафедр. На початок грудня приступили до виконання обов'язків 15 викладачів, заповнили студентські аудиторії 109 чоловік.

У повоєнні роки в інституті готували філологів, фізиків, математиків, хіміків та біологів. 60-ті роки внесли нові зміни у структурі інституту - почалася підготовка вчителів музики та співів, англійської, німецької, французької мов, фізичної культури. На початку 70-х років почав працювати історичний факультет. За 55 років свого існування педагогічний інститут підготував більше 32 тисяч висококваліфікованих вчителів різних спеціальностей. Серед них колишній міністр освіти України М.В.Фоменко, заступники міністра освіти Росії та Киргизії Л.К.Балясна та Я.М.Глущенко, лауреат Державної премії України І.П.Щербак, народний депутат України С.В. Соболєв, заслужені вчителі України П.П.Андрійкина, Л.Д.Гайдар, О.О.Кузьменко, В.М.Лупинос.

Необхідність відкриття в Запоріжжі університету диктувалась об'єктивними умовами розвитку реґіону в цілому. За повоєнні роки темпи розвитку народного господарства, науки, освіти, культури зростали - відповідно до вимог часу. Зароджувались нові галузі економіки. Відчувалась гостра необхідність в кадрах найновіших спеціальностей та нового якісного рівня. Дефіцит міг заповнити лише навчальний заклад вищого, університетського типу.

16 серпня 1985 року Запорізький державний педагогічний інститут було реорганізовано в класичний університет. Такому рішенню уряду передувала досить серйозна підготовча робота, в якій безпосередню участь брали керівники області, промислові підприємства, колектив вузу. Ректором новоствореного університету було призначено доктора технічних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, В'ячеслава Олександровича Толока. Перший університетський прийом складав 980 студентів - 500 було прийнято на денне відділення, 250 - на вечірнє і 230 - на заочне. Про гостроту конкурсу говорить статистика: на різні спеціальності вузу на одне місце претендували від 2 до 10 абітурієнтів і такий конкурс тримається майже кожний рік. Погодьтеся: такі дані свідчать про значний авторитет навчального закладу.

За перше десятиліття свого існування університет дав країні 8112 спеціалістів вищої кваліфікації, значна частина яких має дві спеціальності. У перед'ювілейному 1994-95 навчальному році випущено 1006 спеціалістів, з яких 93 отримали дипломи з відзнакою.

За роки існування університету істотно змінилась його структура. У 1987 році було відкрито біологічний факультет. У 1990 році відбувся розподіл фізико-математичного факультету на фізичний та математичний факультети. У наступному році відкрито економіко-правовий факультет, який пізніше було поділено на економічний та юридичний факультети. У 1992 році створено факультет додаткової спеціальності, на базі якого відкрито факультет соціальної педагогіки та психології та факультет післядипломної освіти. У 1995 році було відкрито факультети менеджменту та довузівської підготовки. У 1996 році відбулося перейменування математичного факультету на факультет математики та економічної кібернетики, а в 1997 році - факультету романо-германської філології на факультет іноземної філології.

Колектив нового університету пройшов великий і складний шлях вельми бурхливого становлення і розвитку. Це ілюструє суха, проте переконлива мова цифр. У 1984-85 навчальному році, останньому році функціонування Запорізького педінституту, на шести його факультетах навчалися 2238 студентів денного відділення та 761 заочного. У 1995-96 навчальному році в університеті навчалися: на денному відділенні 5064 студенти, на заочному - 2395.

Ректорат, вчена рада особливу увагу приділяли кількісному та якісному зростанню науково-викладацького складу молодого вузу. На 1 січня 1986 року в університеті працював 271 викладач, в тому числі 10 професорів, докторів наук, 146 доцентів, кандидатів наук. А на початок 1995-96 навчального року тут уже здійснюють викладацьку та наукову діяльність 523 вчених, з них професорів, докторів наук - 42, доцентів, кандидатів наук - 251. Кадри найвищої кваліфікації готуються в докторантурі з 4-х та в аспірантурі з 28 спеціальностей. Водночас створено всі можливі умови для навчання аспірантів і докторів наук в інших вузах держави.

Треба додати, що наукову та викладацьку роботу на кафедрах університету ведуть науковці, відомі за межами України. Деяких з них обрано членами галузевих академій, визнані гідними почесних звань та державних премій. В їх колі доктор технічних наук, професор В. О. Толок , академік Міжнародної Академії інформатизації, а також Української технологічної академії; академіки галузевих академій, доктори наук, професори О. М. Горбань, В. 3. Грищак и В. О. Перепелиця. Лауреатами Державної премії є доктори наук, професори Г. Д. Брехаря и Е. С. Фалькевич.<;/p>

Відзначимо, що ректорат, професорсько-викладацький колектив протягом всього першого десятиліття вели і продовжують вести пошук, запроваджують у практику найновіші методики викладання. Їх головна мета - безперервне підвищення рівня підготовки фахівців вищої кваліфікації. Досвід всіх факультетів, а також досвід інших вузів країни та зарубіжжя, узагальнюється та поширюється шляхом видання методичних посібників у необхідних тиражах. Разом із тим у стінах Запорізького університету систематично проводяться обласні, республіканські, а також міжнародні наукові та науково-практичні конференції, семінари, симпозіуми з актуальних проблем сучасної науки. До участі в них залучаються не лише вчені, викладачі, але й зацікавлені студенти.

24 грудня 2004 року вийшов указ президента України Кучми Л.Д. № 1536 «Про надання Запорізькому державному університету статусу національного».

Як сказано в цьому документі, високий статус надається, «враховуючи загальнонаціональне і міжнародне визнання результатів діяльності ЗДУ, його вагомий внесок у розвиток національної науки».