Сьогодні, напередодні старту декомунізаційних процесів, що неодмінно торкнуться «обличчя» нашого міста у зміні назв понад сотні вулиць і демонтажу «знакових» для свого часу пам’ятників радянських часів, внесок представників історичного факультету ЗНУ в ці важливі процеси важко переоцінити. Адже кому, як не їм, порівнювати та давати оцінку подіям, що «відкривають» ХХІ століття в історії нашого міста.
Завідувач кафедри новітньої історії ЗНУ, професор, депутат облради та член робочої групи з реалізації декомунізаційних законів при Запорізькому міськвиконкомі Федір Турченко зазначає: «Запоріжжя – українське місто з давньою і багатою національною історією. Це повинно відобразитися в назвах його вулиць і площ. І це стане для нашої громади і місцевої влади тестом на патріотизм!».
За словами Федора Григоровича, двадцяте століття позначилося в історії Олександрівська-Запоріжжя багаторазовими перейменуваннями вулиць, площ та заміною пам’ятників. У 1920-21 роках, тоді ще в Олександрівську, почалася наймасштабніша зміна назв вулиць та інших публічних місць. Відбулася ліквідація всіх старих назв, пов’язаних з царським минулим, починаючи з назви нашого міста. Відтоді у місті виникла практика встановлення нових – уже комуністичних «за змістом» пам’ятників. Про завзятість комуністичного режиму тих часів у справі перейменування свідчить той факт, що часто вулиці отримували назви ще живих комуністичних вождів. Смерть Сталіна стала черговим політичним приводом для перейменування вулиць та площ Запоріжжя. Процес отримав історичну назву – «десталінізація». За декілька днів із назв вулиць міста зникло ім’я Сталіна та його поплічників. Характерно, що ніхто не питав дозволу громади, як і ніхто не протестував. Незначні зміни в назвах вулиць також проходили наприкінці 80-х – під час горбачовської Перебудови. Тоді найбільш яскравим прикладом переосмислення історії радянської держави стало перейменування проспекту Жданова на бульвар Шевченка.
Із настанням Незалежності на початку 90-х рр. ХХ ст. у Запоріжжі знову взялися відновлювати історичну справедливість у назвах вулиць. Але ця ініціатива мала кон’юктурний характер та проводилася «згори». Запоріжжя отримало кілька нових назв вулиць. Особливих фахових і громадських обговорень цей процес у ті роки не мав.
Федір Турченко зазначає:
- Можу сказати, що останні 50 років істотних змін у назвах вулиць не відбулося. А появу окремих вулиць у 70-х рр. минулого сторіччя, у яких відображена національна історія часів козаччини, можна вважати, швидше. випадковістю. Під час приєднання селища Верхня Хортиця до Запоріжжя виникла проблема існування в одному місті двох вулиць Леніна, який на чолі соціалістичного «топонімічного набору» був присутній у всіх, без винятку, містах та селищах того часу. Кілька вулиць із назвами, що відсилали до історичних осіб часів козаччини, з’явилися в Хортицькому мікрорайоні міста, що активно розбудовувався на той час.
Вулиці повинні відображати характер міста. У тому числі і його промислове обличчя. Хоча тут слід керуватись почуттям міри. Чи варто й далі зберігати на мапі міста такі назви вулиць, наприклад, як Абразивна, Алюмінієва, Каліброва, Карборудна, Компресорна, Конденсаторна, Трансформаторна та інші подібні, або перевулків – Кінцевий, Котельний, Кремнієвий, Водонапірний? Я багато разів говорив на всіх рівнях про абсурдизацію назв деяких вулиць. Ну скажіть, будь ласка, які асоціації в містян повинні викликати такі назви вулиць, як Воркутинська, Норільська, Лагерна, Полярна, Заполярна, Камчатська, Панельна, або перевулків – Анадирський, Камчатський, Чукотський, Норільський, Ненецький, Табачний, Бєломорський, Печерський, Гімалайський, Аравійський. Таких екзотичних назв на карті міста можна виявити десятки. Більше того, в Заводському районі після всіх десталінізацій і українізацій залишилася вулиця Матвея Шкирякова – одного зі сталінських катів, якого навіть в оточенні Сталіна боялися та «поза очі» називали Малютою Скуратовим – символом кривавої опричнини часів Івана Грозного. Може, завдяки ухваленим законам з мапи Запоріжжя зникне, нарешті, вулиця Павліка Морозова, на образі якого виховувалися кілька поколінь доносчиків, стікачів та секретних співробітників – так званих «сексотів».
На жаль, можу засвідчити факт, що ініціатив щодо перейменування вулиць у Запоріжжя з боку міської ради за час Незалежності не було. І «верхам», і «низам» було байдуже, на яких вулицях жити. Консерватизм населення, який підтримувався владою міфами про надзвичайну складність і дорожнечу цього процесу, залишається характерною ознакою запорожців у справі зміни історичного середовища міста до сьогодні.
Сьогодні ситуація кардинально відрізняється. Процес декомунізації отримав статус закону, невиконання закону «світить» карною відповідальністю. На Західній та Центральній Україні, де громада усвідомлювала необхідність розставання з комуністичним минулим, всі процеси перейменування пройшли швидко і безболісно. Запоріжжя у цьому відношенні залишилося російсько-комуністичному сенсі. У Запоріжжі ви знайдете десятки вулиць із назвами міст і географічних топонімів Росії. Місто було зразковою топонімічною моделлю Радянського Союзу, при чому, чомусь його північної частини. Так воно із невеликими змінами існує і до сьогодні.
Історики і краєзнавці Запоріжжя вже давно пропонували владі провести глобальну інвентаризацію, паспортизацію вулиць, провулків, тупиків, всього того, що має топонімічні назви та символи. А їх більше 1 000 у Запоріжжі. У багатьох випадках незрозуміло, хто (чи що) стоїть за тією чи іншою назвою, яке її походження. Люди повинні знати, чому вулиця, де вони живуть, має ту чи іншу назву. Основна частина досліджень щодо цього питання вченими історичного факультету ЗНУ була завершена ще у 2012 році. Але тоді не було ні громадського запиту на цю інформацію, ні коштів на це видання. Тепер запит, схоже, з’явився. Упевнений, що ця книга буде надзвичайно популярна, особливо, в контексті реалізації законів про декомунізацію. Обсяг її перевищує 300 сторінок.
На кожну назву, що підлягає під закон про декомунізацію, у нас є альтернативні назви з історичними обґрунтуваннями. Над цим питанням працювала група ентузіастів, в яку входили і науковці з нашого факультету, і знані в Запоріжжі краєзнавці.
Декан історичного факультету Володимир Мільчев також увійшов до робочої групи з підготовки заходів, пов’язаних із виконанням Закону України «Про обговорення комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Разом зі своїми колегами-істориками ЗНУ Сергієм Білівненком та Олексієм Штейнле вони щотижня долучаються до роботи відповідної комісії, щоб своєчасно та в повному обсязі унормувати й доповнити відповідні документи.
Крім того, не можна не згадати внесок у дослідження топонімії краю і доцента кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Юрія Князькова. Незабаром має побачити світ його монографія «Вулиці міста Запоріжжя. Короткий довідник» на 248 сторінок.
Марія Канцелярист
