Візит до ЗНУ доктора філологічних наук, професора Інституту мовознавства імені О. Потебні НАН України Віталія Жайворонка

18 лютого до стін ЗНУ завітав доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту мовознавства імені О.Потебні НАН України, Віталій ЖАЙВОРОНОК. Метою його приїзду було проведення лекції для студентів факультету журналістики.

Тема, якої торкнувся Віталій Вікторович, стосувалася двох наук – психології та філології: «Український психотип у його мовному вираженні».

В першій частині лекції «Слово в етнологічному контексті» відомий етнолінгвіст розкрив сутність зв’язків між такими поняттями як «етнос», «ментальність» та «мова». Зокрема він зазначив, що мова є тією відправною точкою, від якої починає вибудовуватися світ у свідомості окремої людини. Тому можна стверджувати, що для нас характерне україномовне сприйняття Всесвіту. Це переконання Віталій Вікторович підтвердив цитатою з Гегеля: «Самосвідомість окремого народу є носієм ступеня розвитку загального духу в його наявному бутті і тієї об’єктивної дійсності, в яку він вкладає свою волю. У цьому відношенні той чи інший народ панує над цілим світом».

Гість університету розкрив поняття психотипу – це особливе самосвідоме в етносі, що виділяється за певними психологічними критеріями: темпераментом, поведінковими характеристиками, емоційно-почуттєвими ознаками, тощо.

У другій частині лекції, присвяченій українському психотипові, Віталій Вікторович назвав основні його ознаки. Це:

• споглядацькі настанови, що спричиняють потяг українця до безкінечного абсолютного;
• своєрідні уповільнені реакції на довкілля;
• проголошена Г.Сковородою «споріднена праця», як спосіб існування нації. Причому сутністю етносу є хліборобство;
• деяка перевага емоційно-почуттєво-душевної компоненти над логічно-розумовою (тут однією з особливостей українського психотипу виявилася так звана «світла журба»);
• потяг до волі, як ознака, в першу чергу, козацької психіки (трьома домінантами в цьому контексті виступають такі елементи як «козак-воля-доля»).

Після лекції студенти задали кілька запитань Віталію Вікторовичу:

- Словників якого спрямування, на Вашу думку, зараз не вистачає в Україні і як можна заохотити молодь до їхнього створення?

- Найголовніший словник для будь-якої мови - це загальномовний великий тлумачний академічний словник. В українській мові він, як відомо, є. Але він вже дещо застарів, бо був укладений ще у вісімдесятих роках минулого століття. Сьогодні над ним відновилася робота. Якщо раніше був одинадцятитомний словник, то тепер укладається двадцятитомний. Актуальним для журналістів був би словник жаргонізмів та оказіологізмів, які постійно виникають на шпальтах друкованих ЗМІ. В цьому напрямку студенти могли б писати роботи за кваліфікацією бакалавра чи магістра, а також дипломні роботи.

- Які б іще галузі Ви могли б порадити молодим науковцям для їхніх майбутніх праць?

- Достатньо перспективною для журналістів залишається тема історії української преси. В ній дуже багато невисвітлених місць, особливо в період кінця ХІХ - початку ХХ століть, коли Російська імперія дещо послабила свою політику русифікації і у нас з’явилося велике розмаїття україномовних видань. Також малодосліджене життя літературного і народного слова в мові ЗМІ того часу. І третій аспект – взаємодія різних варіантів одного слова в Західній та Східній Україні, яка була достатньо активною на той час.

- Ми живемо в російськомовному регіоні. Що б Ви могли порадити запоріжцям для збереження ментального і духовного мовного скарбу України?

- Я вважаю, що їм треба звернутися до тих людей, які, живучі в цьому регіоні, змогли не тільки зберегти рідну мову, а й навіть збагатити її.