На історичному факультеті були підбиті підсумки студентської археологічної практики.
Щороку вони
беруть участь в
польовій практиці щоб не лише допомагати своїм керівникам вивчати
стародавню історію Нижнього Подніпров’я
за даними археологічних досліджень, але й долучитися до охорони
археологічних
розкопок, яка останнім часом стала дуже
актуальною через проведення меліоративних та господарських робіт у
межах нашої
області. 30 книжок (із них 12 – монографії), а також численні зв’язки
із
колегами та фахівцям з близького та далеко зарубіжжя – такий вагомий
результат
роботи лабораторії археологічних досліджень, створеної при історичному
факультеті нашого ВНЗ у 1986 році.
Об’єктом
дослідження цього року
стала Мамай-гора – різночасовий пам’ятник культури, на якому залишили
свої
сліди різні епохи – від неоліту до середньовіччя – у селі Велика
Знам’янка
Каменсько-Дніпровського району та Мамай-Сурка – ґрунтовий могильник
періоду
Золотої Орди (кінця ХІІІ – початку ХV століття), що
досліджується з 1989 року. Але, крім суто наукових, перед студентською
практикою ставляться й інші завдання: допомогти майбутнім історикам
набути
необхідні їм практичні навички та згуртувати їх у міцний колектив.
Це добре
розуміють і самі
студенти, котрі не тільки захоплено розповідають про розкопки, але й
обов’язково
згадують особливості свого археологічного побуту, відпочинок та зміни, яких зазнали під час практики характери
окремих людей, а також стосунки у колективі. Заступник декана
історичного
факультету, кандидат історичних наук, доцент Ірина Кривко, згадуючи про
свою
першу археологічну практику, що проходила у 1987 році біля Коктебеля, говорить про неї як місяць романтики. Дійсно,
вимушений підйом о шостій ранку після прогулянок до третьої ночі –
дрібниця для
студентів у порівнянні із поїздками до Судака чи Феодосії чи спробою
вилізти на
Дівочу гору.
Але й
відсутність поблизу моря
не робить розкопки чимось менш романтичним: перша знахідка (у цьому
році –
кістяк ногайця у погребальній ямі) залишає враження на все життя. Це
засвідчує
і Олександра Звагіна з другого курсу історичного факультету нашого ВНЗ,
і Юрій
Гутаров, котрий, навчаючись на четвертому курсі ЗНТУ, вже шість років
поспіль
їздить на розкопки з нашими студентами і все ще перебуває під враженням
своїх
перших розкопок, на які потрапив п’ятнадцятирічним юнаком.
До «мінусів»
практики дехто з
початківців відносить необхідність рано вставати та незвично важку
фізичну
працю. Але при цьому всі опитані студенти одностайні у тому, що це –
потужний
стимул для пришвидшення процесу дорослішання й змужніння. До того ж
польова
практика дозволяє краще пізнати оточуючих, зав’язати нові знайомства,
адже у
польових умовах віковий ценз для спілкування вже не має великого
значення. А
більш досвідчені старшокурсники твердять, що дехто знаходив тут і «свою
половинку», з якою потім продовжує приїжджати сюди кожного року, інколи
привозячи з собою і своїх дітей.
