26 квітня до Запорізького національного університету завітали науковці, вчителі, діячі культури та мистецтва як нашого краю, так й інших областей України. Їх зібрала міжвузівська науково-практична конференція «Літературне Запоріжжя: постаті, пошуки, проблеми», присвячена 75-річчю письменника і громадського діяча Петра Ребра.
Не випадково віншування відомого далеко поза межами нашої країни письменника, автора близько ста книг, організатора Спілки письменників Запорізької області та обласної Асоціації національно-культурних товариств, співредактора серії книг «Реабілітовані історією», отамана Веселої Січі - відбулося саме у стінах нашого університету. Петро Павлович, у 1953 році закінчивши Запорізький державний педагогічний інститут, зберіг до своєї альма-матер найтепліші почуття, завжди із радістю відгукувався на запрошення на творчі зустрічі з нашими студентами та часто брав участь у різноманітних університетських святах. Зараз Петро Ребро є Почесним професором Запорізького національного і, як сам зазначає, нерозривно пов’язує своє життя із цим вищим навчальним закладом.
До президії, крім самого письменника, входили перший проректор ЗНУ, професор Федір Турченко, декан філологічного факультету, доцент Тамара Хом’як, доцент кафедри українознавства, відома дослідниця творчості Ребра, ініціатор проведення цієї конференції Ольга Стадніченко, професор кафедри загального і слов’янського мовознавства Віктор Чабаненко, професор кафедри теорії літератури та журналістики Віталій Шевченко. Усі вони поділилися із присутніми враженнями від творчості Петра Ребра та спогадами про свої зустрічі з ним.
Так, Ольга Стадніченко зазначила, що цього запорізького письменника знають скрізь, а із написаних ним книг можна укласти окрему бібліотеку. Петро Павлович працює на мистецькій ниві із 1946 року, тоді у «Зірці» опублікували його дитячі вірші, а перша збірка «Заспів» побачила світ у 1951 році. «Звичайно, на його творчому шляху не могли не відбитися гримаси тоталітарного суспільства та нинішніх непростих часів, але вже те, що він підняв на поверхню цілий пласт народної сміхової культури, видавши 12 книг «Козацьких жартів», які академік Микола Жулинський охрестив «енциклопедією козацького гумору», дозволяє говорити про його творчість як про самобутнє мистецьке явище у світовому культурному просторі. Не даремно ж на запитання про письменників рідного краю студенти будь-якого факультету першим називають саме Петра Ребра», – додала Ольга Олександрівна.
Навів промовистий факт, який свідчить про популярність Петра Павловича серед українців всього світу завідувач кафедри загального та слов’янського мовознавства, професор Віктор Чабаненко. Коли до рук Віктора Антоновича потрапив журнал української діаспори Ріо-де-Жанейро «Мітла» за 1959 рік, він із здивуванням та радістю побачив там гумореску Ребра. «Це не просто письменник і громадський діяч, це – своєрідний каталізатор певної громадської думки, процесу збереження найціннішого, що є у нашого народу – його культури», – підсумував професор.
Більше 50 доповідачів, серед яких – поет-пісняр Анатолій Сердюк, народна артистка України Тетяна Мірошниченко, голова Спілки письменників Запоріжжя Григорій Лютий, письменник та публіцист Олександр Абліцов, представники вишів, шкіл, бібліотек, ЗМІ та громадських організацій, звернулися до різних сторін творчості митця, зокрема, до його драматургії, громадянських сонетів, шевченкознавчих розвідок, виступів на естраді та в радіоефірі тощо. Усі різнопланові виступи об’єднувало прагнення віддати належне шановному ювіляру, підкреслити його непересічну роль у становленні та розвитку поетичної школи Запоріжжя, а також - у становленні цілої літературної епохи нашого краю.
Сам Петро Ребро щиро подякував за влаштоване на його честь свято, хоча жартома й порівняв конференцію, на якій будуть досліджувати його творчість, із «судним днем», на якому йому доведеться держати відповідь за усе своє життя. Усі, хто підіймався на трибуну бажали ювіляру козацького здоров’я та запевняли, що, завітавши на його віковий ювілей, зможуть говорити про подвоєний доробок його творів.
Петро Ребро:
– Для мене Запорізький національний університет є правонаступником Запорізького державного педагогічного інституту – моєю альма-матер, другою домівкою. Тут я завжди відчуваю до себе тепле ставлення, мав і маю багато друзів, а це дуже багато важить у житті. Тут мене розуміли ще з тих часів, коли я, сільський парубок з Білоцерківки, прийшов вступати на перший курс у полатаних штанях та в калошах, але, щоправда, зі срібною медаллю. І мене прийняли так тепло, що я із глибокою вдячністю усе життя згадував викладачів, таких, як Степан Самійленко, Федір Борщевський, Микола Тараненко та багатьох інших. Усі вони, до того ж, були прекрасними вихователями та чудовими людьми, багато чим у житті я завдячую саме їм. Кожного разу, коли я приїжджаю до цього університету, мене не залишає враження, що я зможу побачити когось із них, ще раз їм щиро подякувати, адже вони залишаються живими у моїй душі. Але головне навіть не це, а те, що в цьому виші завжди жив дух козацького волелюбства, саме через це йому випала така нелегка, часто трагічна історія і в сумнозвісні 30-ті роки, і пізніше, наприклад, після обговорення «Собору» Олеся Гончара, коли почали переслідувати багатьох сміливих і чесних людей. ЗНУ – справді, центральний головний виш Запоріжжя. І він завжди був і залишається духовним стрижнем нашого краю. Якщо прибрати його, із Запоріжжя вийде усе повітря, воно сплющиться, наче м’яч, у якому відкрили клапан.
Таміла ТАРАСЕНКО
