У Запорізькому національному університеті освітяни активно співпрацюють зі школами міста й області. Колектив вишу пишається тим, що багато його випускників після отримання вищої освіти обрали педагогічну кар’єру. Відтак, в університеті триває інформаційно-просвітницький проект «Майстри педагогічної справи». У його рамках на читачів чекає чимало газетних та інтернет-публікацій про кращих фахівців різних галузей, які свого часу навчалися в нашому виші.
…Колишня випускниця Запорізького національного університету, а нині – вчителька української мови та літератури Наталія Олександрівна Мєшкова працює в Молочанському дитячому санаторії. Сьогодні вона поділилася з нами своїми спогадами про університет та про становленням себе як Вчителя.
- Скажіть, будь ласка, скільки років Ви вже працюєте в школі?
- Відразу після закінчення університету я розпочала працювати вчителькою – уже 16 років. Всі ці роки я навчаю дітей українській мові та літературі.
- Чому саме обрали школу при санаторії? А не пішли вчителювати, скажімо, у звичайний заклад освіти?
- Один рік я пропрацювала в звичайній школі, із дітьми, які не мали можливості вчитися в школі, – займалася з ними індивідуально, вдома. Після того й вирішила допомагати дітям, які за станом здоров’я вимушені лікуватися та водночас вчитися. Їм потрібно більше уваги.
- Які спогади найпершими спадають на думку, коли згадуєте ЗНУ?
- Чудові викладачі! А особливо – Ольга Дмитрівна Турган, на той час – декан факультету. Вона завжди йшла назустріч студентам і в усьому допомагала. Ще – Людмила Іванівна Кучеренко. Вона нас так муштрувала, що наші знання української були на висоті. Віктор Антонович Чабаненко – дуже мудра, харизматична людина. Дисциплін вів у нас небагато, але досі пам’ятаю його настанови на майбутнє. Взагалі, усі викладачі були обізнані не тільки в своїх дисциплінах, а й в інших. Вони завжди могли відповісти на поставлене питання.
- Чому Ви обрали саме українську філологію? Не шкодуєте?
-Ні, не шкодую. А обрала тому, що з самого дитинства мріяла стати вчителькою. Українській мові та літературі надала перевагу, адже саме за складом свого розуму я – гуманітарій. І моя вчителька зі школи прищепила любов до рідної мови, вона завжди казала: «Наталочко, ти будеш вчителькою». В університеті ми опановували стільки дисциплін, пов’язаних із мовою та літературою, що навчання ставало ще цікавішим.
- У повсякденному житті спілкуєтеся якою мовою?
- На роботі, з дітьми, із колегами – звичайно, українською. А в сім’ї та на вулиці – російською. Це викликано тим, що регіон, у якому я живу, –російськомовний. Але коли я розмовляю українською, мене все одно всі розуміють. У нас в сім’ї навіть є традиція – один день на тиждень розмовляти українською мовою. Вважаю, що це корисно для старшої дочки, яка в майбутньому хоче стати журналістом, та для молодшої, яка навчається в україномовній школі.
- На Вашу думку, як сильно змінилося сучасне покоління учнів у порівнянні зі школярами минулих років?
- Сучасне покоління учнів змінилося дуже сильно, якщо порівнювати з моїми шкільними роками. Зокрема, змінилася сама освітня програма: вона стала комплекснішою. Ми проводимо інтелектуальні ігри, спортивні змагання, вікторини, розважальні заходи, щоб допомагати дітям позбутися стресу й водночас навчити їх більше працювати в колективі.
- Що б Ви побажали студентам, які тільки навчаються?
- Окрім глибоких знань із профільних предметів, ще бажаю їм терпіння, витримки. Раджу їм вчити психологію дітей та намагатися бути з ними «на рівні», а ще – чути учнів, вміти слухати та допомагати.
- А викладачам університету?
- Усім викладачам, – як моїм, так і тим, хто працює в ЗНУ зараз, – бажаю здоров’я, наснаги, творчих успіхів, взаєморозуміння зі студентами та колегами, гідної заробітної платні. Дуже вам вдячна за те, що ділитеся з нами знаннями!
Вікторія Мєшкова,
студентка 4 курсу факультету журналістики
