Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: випускниця факультету журналістики, бізнесвумен Катерина Волощук

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: випускниця факультету журналістики, бізнесвумен Катерина Волощук

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: випускниця факультету журналістики, бізнесвумен Катерина Волощук
07.05.2020 11:15 Все Головні новини Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ Факультети Журналістики ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University), за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування, триває втілення в життя проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». До його реалізації активно долучаються представники різних факультетів вишу. Черговий матеріал цієї рубрики присвячений розповіді про досвід професійного становлення й успіху випускниці факультету журналістики Волощук Катерини, яка в 2011 році завершила навчання у ЗНУ за спеціальністю «Видавнича справа та редагування» і зараз власноруч створює іменні планери, щоденники, дитячі та сімейні альбоми. Катерина з радістю погодилась на інтерв’ю. Під час розмови вона розповіла чимало цікавого про своє навчання, роботу та сьогоднішнє життя.

- Скажіть, будь ласка, Катерино, коли і як обрали майбутній фах?

- Я не буду розповідати байки про те, що  все життя цікавилася книгами й хотіла правити тексти. У шкільні роки мріяла стати перекладачем, але десь у 10 класі любов до літератури та мови почала переважати: усе більше часу я приділяла читанню, любила писати твори, стала редактором шкільної газети. Вирішила, що іноземну мову я зможу вивчити й самостійно, а от отримати самостійно з аудіокурсів фахові знання з журналістики — просто неможливо!

Коли я повідомила батькам, що вже обрала для себе фах, мій тато сказав, що журналістика — не дуже гарна професія для жінки, а тим більше з моїм знанням англійської мене 100% направлять десь у «гарячі точки». А я в принципі була б не проти, тільки б не сидіти вдома. Як я не намагалася пояснити батьку, що в мене зовсім не телевізійна зовнішність, а мій максимум – це друковані видання, його було важко переконати.

Єдине, що я змогла випросити – це оплатити мені підготовчі курси для вступу. О, це були незабутні 9 місяців! Ми майже всім майбутнім потоком прийшли зелені й наївні на заняття до Катерини Доценко. А вона своїм виглядом і неабияким інтелектом показала всім, що гру під назвою «останній герой», здатні пройти не всі. Кожного тижня потрібно було читати новий величезний твір з української літератури («Чорну раду», зізнаюся, я до цього часу не читала), а потім писати-писати-писати.

Закінчивши підготовку, щоб не нагнітати атмосферу, я подала документи одразу на дві спеціальності: «українська мова та література» та «видавнича справа і редагування». Звичайно ж, вступила на бюджет на обидва напрямки, а обрала останній.

- Що позитивного можете сказати про навчання?

- Студентського життя в найкращому й найвеселішому розумінні цього слова в мене не було. Я вважаю себе досить нудною. Я не прогулювала пари, в заліковці були майже всі «5»-ки, старанно виконувала всі домашні завдання та часто пропадала в бібліотеці. У гуртожитку не жила, тож і відвертати мою увагу на щось інше не було кому! У мене неодноразово була підвищена стипендія. Пригадую святу для всіх студентів фразу – спочатку ти працюєш на заліковку, а потім вона працює на тебе. Я неначе відчувала, що моя залікова книжка потім стане моєю візитівкою. Оскільки я рано почала цікавитися питанням працевлаштування після закінчення вишу, то зрозуміла, що всім потрібні працівники з досвідом роботи. А де його взяти, якщо не працювати? Перші свої гроші за публікації я заробила ще під час першої практики в Інституті масової інформації в Києві.

На другому курсі переді мною відкрився світ фрілансу. Удень я була звичайною студенткою, ходила абсолютно на всі «пари», а ввечері відвідувала курси французької мови, уночі перетворювалася на автомат для вигадування текстів. Перекладала статті й навіть ретушувала фото. Можливо, деяким викладачам це й не подобалося, тому що на перших парах потім голова не дуже варила, і це всі помічали.

Саме тоді я зрозуміла, що все, що нам дають в університеті, – це моя перевага над конкурентами-однолітками! Я знаю і вмію робити те, до чого вони просто не мають доступу через власну лінь! Я проходила практику і в дитячій газеті «Клякса», і на «Керамісті», і в нашій університетській газеті, де вперше побачила, як Дмитро Гавловський, студент старших курсів, робив «вжик-вжик» комп'ютерною мишкою, і газета версталася... Ось тоді, я впевнена, у нас і трапилася любов. Не з Дімою, а з дизайном, авжеж.

Я дуже любила дисципліни «Теорія масової комунікації», «Видавничі стандарти», «Стилістику» та різні редагування. Безмежний шквал захоплення викликав курс «Макетування та верстки», а особливо «Шрифтознавства». А от моїм болем завжди був «Правопис» і взагалі всі курси Інни Федорівни, бо ж вона затятий перфекціоніст у всьому – просто так не ставила високий бал. Там були і сльози, і нерви, і кидання підручниками, але попри все – це мабуть найкращий із наставників і кураторів, якого тільки могла послати нам доля. Це можна сказати абсолютно про кожного викладача з кафедри видавничої справи та редагування. У такому колективі я мрію працювати й зараз! Але, на превеликий жаль, в мене не сталося великого кохання з науковою діяльністю. Я одразу зрозуміла,  що я – практик, а не теоретик.

Тому після третього курсу на факультеті мене здебільшого знали як дівчинку з редакторів, яка поїхала працювати до Львова. Я працювала і в дитячому журналі, і в будівельній газеті, писала про наливні підлоги та освітлення, їздила на міжнародні виставки для учасників торгівельного бізнесу, щоб потім писати довідкові матеріали для працівників торгівлі. Цілий рік пропрацювала на посаді редактора жіночого журналу, 32 сторінки якого писала майже сама. Страшно згадати ці часи!

Зараз я працюю сама на себе, ось уже четвертий рік займаюся дизайном і виготовленням планерів, щоденників, дитячих та сімейних альбомів, продаю не лише паперову версію видання, але й електронний макет, для якого купую ліцензійні зображення або ж співпрацюю з художниками. Для того, аби створити книгу ручної роботи, мені потрібен комп'ютер, принтер, папір, нитки, трішки клею і шматок матеріалу для палітурки. Навіть мій 5-річний син уміє справлятися з інструментом для біговки. Це – його улюблена іграшка. Я не можу згадати, який саме курс допоміг мені освоїти ці знання, але точно скажу, що і зараз я часто заглядаю в довідкову літературу, щоб не осоромитися перед підрядниками з питань термінології. Якщо коротко, то мені 30, а я ще досі вчуся.

- Які б побажання написали, ураховуючи вже власний досвід?

- 1. Якщо можеш – вчися! Не можеш учитися, просто ляж і читай. Тоді велика ймовірність, що в кінці 5 курсу ти не станеш успішним журналістом або редактором, але, принаймні, вмітимеш грамотно писати. Повір, грамотні люди – вимираючий вид.

2. Якщо вже навчився писати – не пиши дурниць.

3. Завжди сотню разів перевіряй факти та фільтруй абсолютно всю інформацію, яка надходить до тебе. На факультеті тебе навчать це робити за різними техніками, але критичне мислення потрібно розвивати самому.

4. Завжди обожнюй те, що ти робиш чи створюєш, але вмій сприймати критику. Дякуй за неї!

5. Успішні редактори вчаться на своїх помилках. А заробляють – на чужих. 

- Дякуємо за цікаву розмову та бажаємо Вам подальших успіхів у житті!

 

 

 

Схожі новини