Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованці факультету журналістики, кореспонденти й редактори Дмитро й Анастасія Непомящі
У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування триває втілення в життя проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». До його реалізації активно долучаються представники різних факультетів вишу. Вашій увазі – черговий матеріал цієї рубрики, присвячений розповіді про досвід професійного становлення й успіху випускників факультету журналістики. Зокрема, у ньому йтиметься про успіх у квадраті, бо героїв двоє. Це Дмитро і Анастасія Непомящі – сім’я журналістів, які разом ще зі студентських років. Дмитро – ведучий і кореспондент новин на запорізькому телеканалі «Алекс.ЮА», заступник шеф-редактора відділу новин, Анастасія – редактор сайту «Індустріалка», журналіст тижневика «Панорама». Вони – одногрупники, колеги, подружжя, батьки чудової дівчинки Полінки. А поєднала доля їх саме на факультеті журналістики Запорізького національного університету. Поговоримо про запорізьку журналістику, навчання на факультеті журналістики та перспективи нинішніх студентів у професії.
- Дмитре й Анастасіє, ваша історія успіху в журналістиці розпочалася в ЗНУ. Ви навчалися в одній групі 3212-2. Чому обрали саме журналістику?
Д.: У школі хотів стати письменником. Подумав, що найбільш близький для цього варіант – журналістика, що тоді була спеціальністю на філологічному факультеті. Вирішив, що там мене навчать писати.
А.: Ще в школі я любила писати твори на обрані теми та багато читати, а найбільше мене цікавили люди – їх історії успіху чи поразки. І зараз вважаю, що наша професія – це про людину і для неї. І в школі я здогадувалася, що журналістика – це багатогранна професія, яка точно надасть багато можливостей в спілкуванні та саморозвитку. У школі я любила писати, хоча робила це не досить добре. Бажала навчитися цьому саме на факультеті жукрналістики.
- Що найбільше запам’яталося із навчання на журфаці? Яких викладачів пам’ятаєте? Які заняття були найцікавішими?
Д.: Найбільше запам’ятався час поза навчанням: чого тільки не було! Викладачів пам’ятаю всіх, хоч їх у мене було чимало за навчання в кілька етапів: Ольга Турган, Тетяна Саяпіна, Олена Пода, Оксана Проценко, Юлія Шмига, Віктор Костюк. Їм особлива вдячність за цікаві пари, і за формування життєвої позиції. А також Оксана Дубініна і Надія Колесникова – саме вони як талановиті і досвідчені журналісти-практики дали мені ті знання в професії, завдяки яким я почав працювати і працюю досі.
А.: Найбільше запам’яталися слова Віктора Костюка, коли він сказав, що ми маємо для себе розуміти, чому обрали цю професію, а якщо не розуміємо, то можемо йти продавати пиріжки на базар. Така була прониклива промова. Часто згадую його слова. І не тільки з тієї пари. Віктор Володимирович зміг якось донести до нас, що треба завжди залишатися гідною людиною. Обожнювала його пари і йшла на них, як на свято. Ще один викладач – це Олена Пода, яка надавала знання, котрі тоді на першому курсі здавалися недосяжними – про агенції, іноземні редакції, історії їх створення, успіхи та провали. Павло Мірошниченко на парах з радіожурналістики п
ідсилив моє захоплення радіо, яке я обожнювала, ще зі школи. Він вмів професійно поєднати свій досвід та теорію й вкласти у наші голови цінні знання, якими я користуюся і зараз. Іноді навіть шкодую, що не працюю на радіо. Оксана Проценко, яка викладала українську літературу – це теж дуже яскрава викладачка: вона надихала читати твори та розмірковувати над сенсами, які вкладали в них письменники. У Надії Колесникової на парах завжди було цікаво та ґрунтовно, бо вона була дуже обізнана: помітно було, що постійно поповнювала свої знання, а ще наводила безліч прикладів. Хоч я ніколи не була прихильницею тележурналістики, її пари мені подобалися. Ірина Бондаренко давала цінні знання з етики журналістики, які важливі й зараз. На її парах було цікаво й не нудно. Вона вміла тримати нас у тонусі. Взагалі вважаю, що цінними були усі пари, де викладали практики, або викладачі, які мали внутрішній запал та особисте зацікавлення в предметі.
- Настю та Дмитре, після закінчення університету ваша кар’єра склалася в газетній і телевізійній журналістиці. Як воно, коли твій чоловік/дружина – ще й колега? Конкурент чи помічник, редактор чи просто однодумець?
Д.: І конкурент, і помічник, і редактор, і все інше. Добре, коли думки з певного приводу збігаються, втім, цікаво й сперечатися, коли в нас різні точки зору. І один одного більше пізнаємо, і вчимося один у одного. Зрештою, вдома можна не надто триматися етичних норм журналістики і обговорювати події з жартами, які не можна дозволити собі на роботі. І це своєрідна віддушина.
А.: Коли чоловік теж журналіст, це, з одного боку, добре, а з іншого – важко. Звичайно, він тебе розуміє, як ніхто та може допомогти, але це й більше приводів для суперечок, бо не завжди наше ставлення до різних подій збігається. Але, я вважаю, що мені пощастило – мій чоловік мені допомагає, може і матеріал вичитати, і щось порадити. Ми насправді не часто перетинаємося по роботі, натомість вдома можемо щось обговорити, поділитися один із одним. Звичайно, з мінусів – це нестача часу, бо якщо один зайнятий на роботі, то й інший зазвичай також. Мусимо якось мінятися, щоб приділяти увагу родинним справам.
- Ми зараз активно говоримо про реформу жу
рналістської освіти. Ви обоє належите до Наглядової ради роботодавців факультету журналістики ЗНУ. Які зміни тут спостерігаєте останнім часом? Які вміння та навички очікуєте від студентів і випускників факультету, що приходять стажуватися і працювати у ваші ЗМІ?
Д.: За останні роки збільшилася кількість студентів, підготовлених настільки, що їм на практиці не доводиться пояснювати все «з нуля». Власне, лише в нашій редакції за останні два роки з’явилися троє співробітниць, і двоє з них все ще навчаються на журфаці ЗНУ. Хоча, звичайно, бувають і протилежні випадки. Причому, здебільшого це стосується хлопців. Хотілося б бачити студентів і випускників максимально готових працювати сходу. Новини – це постійний брак часу, витрачати його на пояснення елементарних речей новачкам чи взагалі переробляти за ними – не завжди можливо. Як писати, що знімати, до кого звертатися за коментарем, технічні аспекти тощо. Вважаю, що під час навчання потрібно робити величезний акцент на практичній підготовці, щоб людина поза стінами університету не губилася, а вже мала якусь базу, як діяти у польових умовах. А все інше прийде з часом і досвідом, і ми допоможемо.
А.: Я бачу, що програма на факультеті змінюється на краще, з’являються предмети, які б навіть мені хотілося зараз опанувати. Це, безперечно, плюс для студентів. Хотілося б вірити, що це відобразиться на підготовці студентів і ті, хто прийдуть на практику, стануть більш вмотивовані та обізнані. У будь-якому випадку, я завжди радію, коли приймаю на практику саме студентів факультету журналістики ЗНУ і, зі свого боку, також намагаюся їм дати щось корисне, бо відчуваю і себе частинкою цього факультету. Хотілося б побачити більше зацікавлення, ініціативу від студентів, щоб вони приходили на практику й могли запропонувати хоча б одну-дві теми для роботи.
- На вашу думку, чи необхідна вища освіта журналістові? І взагалі, яка освіта нині потрібна медійнику, щоб побудувати успішну кар’єру?
Д.: Вища освіта необхідна, незважаючи на те, що журналістика як професія досить розмита й потребує багато міжгалузевих знань. Але всі вони приходять із досвідом. Тому не потрібно розпилятися на спроби «объять необъятное». Потрібно навчитися правильно складати слова в речення, шукати інформацію, обробляти її і подавати. Ну, і працювати з технікою. Тоді – журналіст готовий. Все інше – подальший досвід.
А.: На мою думку, потрібна. І я схиляюся до того, що не обов’язково це має бути саме журналістика. Це може бути і право, і економіка. Звичайно, хотілося б, щоб освіта журналіста давала на 100% повні знання в різних напрямках і галузях, але це неможливо. Моє переконання в тому, що журналістом має бути освічена людина, яка бажає працювати саме журналістом і готова вчитися цьому не тільки у виші, але й в редакції. Бо будемо відвертими: в кожній редакції людину вчать «під себе» та свої стандарти – і це нормально.
- Що побажаєте абітурієнтам-2020, котрі мріють навчатися на факультеті журналістики ЗНУ? Які моменти найважливіші для підготовки до вступу?
Д.: У першу чергу, розуміти навіщо вам навчання саме тут. Потрібна стовідсоткова впевненість, що ваші уявлення відповідають дійсності. Це ж не просто обличчя на екрані чи популярність у соцмережах. Це – величезна відповідальність, часом украй важка праця і не завжди високооплачувана. І це зовсім не гарантований стрибок у Київ відразу після випуску. А по-друге, – українська мова. Скільки проблем із її незнанням – це жах!
А.: Найважливіше перед вступом – підтягнути питання грамотності. Раджу абітурієнтам вчити українську мову. Це ніколи не буде зайвим. А ще – не йдіть на факультет просто, щоб вступити, йдіть тільки, якщо у вас дійсно є бажання. І тоді навчання для вас на 100% буде в кайф.
Спілкувалася Катерина Сіріньок-Долгарьова
