Щорічно 8 вересня у світі під егідою ООН відзначають Міжнародний день грамотності. Заходи, що проводяться на День грамотності, присвячені різним темам: впливу грамотності на здоров’я, розвиток суспільства, особисті можливості та ін. Тема свята 2020 року звучить так: “Викладання і навчання грамоті в умовах кризи COVID-19 і в наступний період”. Особлива увага повинна приділятися ролі педагогів і зміні методів викладання. Ця тема охопить питання навчання грамоти в перспективі навчання впродовж усього життя.
Тож ректор ЗНУ Микола Фролов звернувся до земляків із таким привітанням:
-Сьогодні – Міжнародний день грамотності! Насправді, це – велике свято! Грамотність – здобуток, надбання та велика перевага, як конкретної людини, так і суспільства загалом. Сьогодні складно уявити, що в середині ХХ століття навіть у центрі Європи був чималий відсоток людей, які не вміли читати та писати.
Грамотність сьогодні настільки природна, настільки звична, що більшості здається, що приходить вона до нас сама собою. Насправді, це – результат багатоденної роботи шкільних вчителів, небайдужих батьків, рідних і близьких. Зрозуміло, що найбільше зусиль докладає сама дитина, хоча й до кінця не усвідомлює важливість такої великої справи в її житті, як оволодіння грамотністю.
У кожного з нас була перша вчителька. Це – саме та людина, яка не тільки навчила нас читати та писати, але й відкрила шлях у наше майбутнє. Ніхто не став успішним і розумним сам собою, без впливу школи та університету. Але коли чуєш відгуки окремих «розумників», які дозволяють собі презирливо ставитись до вітчизняної освіти, а головне, до людей, які все своє життя присвятили школі або університету, то стає прикро й боляче за тих, хто відкрив і щоденно відкриває нашим дітям й онукам горизонти Всесвіту. Треба, хоча б інколи, цікавитись, якою є заробітна плата у вчителя початкової школи. Я добре запам’ятав своє враження від надзвичайно скромного помешкання своєї першої вчительки Раїси Нікіфоровни Лисенко, куди потрапив випадково, коли вона вже була на пенсії.
І ще. Моя бабуся Настя не вміла ні читати, ні писати. Вона ставила у реєстрі сільського поштаря, який приносив їй пенсію – 12 рублів 50 копійок, хрестик замість підпису. Але під час мого перебування в селі влітку, вона завжди просила мене читати їй районну газету, яку виписувала кожного року. Слухаючи моє читання, бабуся казала: «Добре читаєш – далеко підеш!».
Не знаю, чи настільки далеко я пішов, як гадала бабуся, але звичка читати залишилась на все життя.
Бажаю всім грамотності, у всіх сенсах цього слова, а також – успішності, любові та поваги до рідної школи!
З повагою
Ректор ЗНУ Микола Фролов
