Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, ведучий спортивних новин на телеканалі «Z» Євген Нартов

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, ведучий спортивних новин на телеканалі «Z» Євген Нартов

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, ведучий спортивних новин на телеканалі «Z» Євген Нартов
28.01.2021 11:37 Все Головні новини Факультети Журналістики Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників ЗНУ

У Запорізькому національному університеті триває реалізація масштабного профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ» (ZNU, Zaporizhzhia National University). Так, факультет журналістики ЗНУ пишається своїми випускниками та випускницями. Багато з них – не лише журналісти, редактори та оператори, але ведучі відомих телевізійних проектів в регіоні та Україні. Сьогодні поспілкуємося з Євгеном Нартовим, ведучим спортивних новин на «Z».

- Євгене, вітаю Вас! Згадуючи Вашу активну позицію під час навчання, бажання експериментувати та ставати професіоналом, хочу поцікавитися: як склалася Ваша професійна кар’єра.

- Більшість моїх колег отримати першу роботу завдяки практиці. Університет відправляв молодих журналістів до редакції ЗМІ, там його робота припадала головному редактору до душі, й студент діставав першу ділову пропозицію, але до мене фортуна на той час не була схильна, тож довелося брати ситуацію до своїх рук. Усередині мене вирував юнацький запал, і я без зайвого сорому стукав у двері різних місцевих телеканалів, і, до речі, мені відчиняли, втім, зачепитися в жодному з них мені не судилося. На це були різні причини: на одному каналі не було вакантних посад, на іншому чекали на досвідченого студійного оператора, а на третьому в штат підшукували журналіста на кримінальну хроніку, який мав би у своєму записнику десятки номерів інформаторів у ключових міських установах. Зрозуміло, що такою базою даних молодий студент похизуватися не міг.

Коли я вже був десь на четвертому курсі, в чаті нашої групи староста розмістила оголошення про те, що в Запоріжжі триває набір у Літню медіашколу. Це було два чи три місяці інтенсивних лекцій із досвідченими лекторами. Я був змушений принести в жертву канікули, аби взяти участь, але чомусь, у той момент, я вирішив: «а чому б не спробувати?». Так і почався мій шлях. Це були дуже цікаві й продуктивні кілька місяців, а після завершення освітнього періоду виявилось, що це був такий собі «тренувальний табір» у рамках створення нового локального телевізійного каналу.

Коли ми тільки починали мовлення, я отримав посаду відеооператора та режисера монтажу, бо я вже мав деякий досвід роботи з відео. Це була дуже крута практика, адже ми наживо виходили в ефір із вечірніми новинами, проводили телевізійні марафони, щодня їздили на зйомки сюжетів по всій області, – усе це було для мене вперше. До того ж, початок моєї кар’єри припав на 2013-2014 роки, коли Революція Гідності була у своєму розпалі.

Наші відеоматеріали навіть з’явилися на актуальному тоді майданчику під назвою «Громадське тб», чим ми дуже пишалися. Але йшов час і, врешті-решт, колектив каналу мігрував на інший телевізійний проєкт, а я, зробивши невелику творчу паузу, наважився піти на кастинг ведучого новин спорту на телеканалі «Z». Як бачите, я його успішно пройшов.

- Жартують, що факультет журналістики – це квітучий сад майбутніх дружин, адже хлопців, об’єктивно говорячи, там навчається небагато. А як Ви обрали цей факультет?

- Так, це – цікава теза, але почув я її вже після того, як розпочався перший семестр, тому на мій вибір швидше вплинули здібності до написання шкільних творів із літератури. Ще мені подобалось декламувати вірші й щобільше, ми з товаришем часто бешкетували на уроках у школі, уявляючи себе репортерами: ми брали до рук олівці замість мікрофонів і чіплялися до однокласників із дурними питаннями.

Утім, хлопців на факультеті також вистачало, наприклад, у нашій групі їх було п’ятеро, і це аж ніяк не корелюється з деякими байками про одного хлопця на цілу групу. Тож, якщо говорити про романтичну складову студентського життя, то за дівчат теж доведеться поборотися, хлопці-однокурсники конкуренцію вам точно складуть.

- Ви – ведучий спортивних новин на регіональному телеканалі, і з екрану заряджаєте позитивом та бажанням дивитися випуск до кінця, або навіть записатися до спортзали. Чи є рецепт успіху, яким Ви користуєтесь у своїй роботі?

- Головний рецепт успіху будь-якого публічного виступу – це піднесений настрій. Дійсно, глядачеві не цікаво, що там у тебе коїться вдома, в сім’ї, в стосунках, – і це природно, тож я прагну налаштувати себе відповідним чином, щоб опинитися в кадрі бадьорим та усміхненим.

У людей і без того повно клопоту і, вмикаючи телевізор, вони хочуть перепочити від проблем буденності. Моя мета, як ведучого, – допомогти їм це зробити, зустріти їх із посмішкою, цікаво й енергійно викласти матеріал, захопити глядача, тонізувати його. Якщо мені вдалося це зробити й людина наступного дня натиснула ту саму кнопку на дистанційці, – це для мене щастя і натхнення.

- Студентські роки – одні з найбільш активних, а часом дарують справжніх друзів на усе життя. Чи є у Вас такі знайомства?

- Авжеж, я дуже вдячний за це університету. Хоч життя і розкидало нас по країні, втім відстань – не перешкода для справжньої дружби. Ми досі інколи зустрічаємося, телефонуємо один одному, звертаємося за порадою та вітаємо зі святами.

На жаль, не з усіма, з ким ми активно спілкувалися під час навчання, вдалося зберегти контакт, а втім, все одно це – теплі спогади. Цього літа я навіть спеціально зазирнув до студентського містечка й посидів на лавочці перед другим корпусом, аби пригадати ті славні часи.

- Якби була можливість повернутися в університет, які б пари залюбки відвідували?

- Важко сказати, на які саме пари хотілося б повернутись, мені подобалася переважна більшість предметів. Наш факультет взагалі унікальний, бо по суті – це база українофільства в нашому зросійщеному місті, справжній ковток свіжого повітря. Мене з дитинства виховували з повагою до своєї землі та культури, тому до навчання я ставився з великим задоволенням.

На нашому факультеті кожен викладач – особистість, кожен має свій унікальний підхід. Чого варті лекції Віктора Костюка – це витвори мистецтва, вишукані манери й спосіб донесення інформації Ірини Бондаренко, оксамитовий і медитативний голос Павла Мірошниченка. Я перерахував далеко не всіх, але сумую за усіма. Дуже хотів би з ними побачитись, сподіваюсь, що після закінчення пандемії зможу це зробити.

- Поділіться цікавими історіями, які відбувались з Вами в університеті?

- Ця історія пов’язана з нашим, на той час, заступником декана Віктором Костюком. Тоді він був частим гостем автобусної зупинки, яка знаходиться навпроти залізничного вокзалу Запоріжжя-ІІ. Із цього вокзалу відправляється електричка, яка їде повз Хортицю, тож для туристів із велетенськими рюкзаками та великою кількістю вантажу – це ідеальне місце відправлення на острів. Ми з друзями полюбляємо наметовий туризм, тому добре знали про це місце й обрали його, як початковий пункт нашого маршруту.

Зрозуміло, що дикий відпочинок пов’язаний із пошуком хмизу, розведенням вогнищ, земляними роботами та риболовлею, тож одягатися треба в те, що не шкода буде зіпсувати. Так ми з друзями й вбралися, як справжні Робінзони Крузо. До того ж, попри те, що було майже літо (вдень всі містяни ходили в сорочках), ми були у зимових куртках і теплих шапках, бо вночі ще було зимно, а нам треба було заночувати в лісі. Напевно, ми виглядали дуже кумедно на фоні звичайних людей, які прогулювались парком у легкому вбранні. Взяли з собою великі картаті торби (як на ринку), їх ми вщерть набили подушками, ковдрами та різним закопченим посудом, який розпирав ті суми в різні боки й голосно дзеленчав. На поясі в мого друга ще й загрозливо розмістилась сокира. Ми зовсім були не схожі на звичайних туристів, радше на якихось дикунів. І от в такому вигляді, розхристані, з повними торбами, ми приїхали трамваєм до першого корпусу ЗНТУ і звідти вирушили в напрямку вокзалу Запоріжжя-ІІ, голосно розмовляючи й регочучи. Сіли на потяг і поїхали собі.

Ми добре погуляли того дня з друзями, а у понеділок я повернувся до навчання, аж раптом до мене в коридорі підійшов Віктор Володимирович і каже: «Женю, а ти що, не місцевий?» – я спростував його здогадку і запитався навзаєм: «А чому Ви поцікавились?». Він відповів, що бачив когось дуже схожого на мене біля вокзалу з великими торбами. Тут я зрозумів, що єдиним логічним виправданням для такого видовища, він вбачав мій візит до батьків із гостинцями в інший населений пункт. Було дуже смішно.

- Традиційне останнє питання – побажання сучасним студентам та тим, хто у майбутньому планує обрати факультет журналістики ЗНУ.

- Якщо ви впораєтесь з труднощами, які покладе на вас це ремесло, то дістанете велику кількість приємних емоцій, познайомитесь із сотнями цікавих людей та поповните скарбничку спогадів безліччю захопливих пригод. Цілий світ біля ваших ніг.

А ще, насолоджуйтесь часом, поки ви є студентами, це – останній період перед стрибком у доросле життя. Вчіться, вчіться вчитись, закохуйтесь, відпочивайте, плачте, любіть маму та тата, подорожуйте та смійтеся. Робіть більше фото зі своїми однокурсниками та викладачами, можливо, зараз це вам видається зайвим, але через деякий час ви будете з усмішкою передивлятися ці знімки.

Не бійтеся жити, все у вас вийде!

 

Тетяна Рогова

 

 

 

Схожі новини