Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець інженерного інституту, менеджер проєктів «Метінвест Холдинг» Станислав Піценко
У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогодні у його рамках своїм досвідом професійного становлення та успіху поділився випускник інженерного навчально-наукового інституту ЗНУ Станислав Піценко. Він у 2010 р. успішно закінчив навчання за спеціальністю «Чорна металургія», а сьогодні посідає посаду менеджеру проєктів ПрАТ «Запоріжвогнетрив» ТОВ «Метінвест Холдинг».
- Кожна людина в дитинстві мріє кимось стати, та коли настає час обирати майбутню професію, то її вибір нерідко не збігається з дитячою мрією. А як це було в Вас, пане Станіславе?
- У мене теж мрії та дійсність не збігалися. У дитинстві, коли мене питали, ким я хочу стати, я відповідав, що президентом, але, насправді, мріяв бути шукачем скарбів. Та коли настав час обирати своє майбутнє, то вирішив продовжити професійну династію. У мене батько вже більше 20 років працює в ТОВ «Запорізький ливарно-механічний завод» у цеху металоконструкцій. Ось я й обрав для навчання металургійну спеціальність і став студентом кафедри чорної металургії металургійного факультету, тоді ще Запорізької державної інженерної академії.
- Яким було Ваше студентське життя?
- Я ніколи не обмежувався тільки навчанням. Був профоргом факультету та, звичайно, брав участь в різноманітних заходах. Серед них мені найбільше запам’яталися: «Дебют», де ми демонстрували свій СТЕМ; був учасником команди КВК; грав у «Що? Де? Коли?». Була навіть історія, коли ми своєю командою металургів прийшли на гру «Що? Де? Коли?», що проводили студенти факультету будівництва та водних ресурсів. Вони вважали, що ми прийшли як вболівальники, та ми бажали грати. За результатами гри наша команда посіла 1 місце й отримала в нагороду величезний торт.
Із теплом згадую й туристичні походи, влаштовані факультетом, до спортивно-оздоровчого комплексу «Студентська Січ» та профілакторію ЗДІА. Ми грали уволейбол, співали під гітару тощо.
Займався я й науковою діяльністю. Зокрема, був учасником науково-технічних конференцій. Для мене участь у них була дуже важливою, бо я не тільки мав змогу поділитися власним дослідженням, а й дізнавався багато нового та цікавого як під час підготовки до конференції, так і слухаючи доповіді інших. А коли посідав призове місце, то ще й отримував задоволення від перемоги.
Про мої роки студентства можна розповідати багато, але це все – мої історії та враження. Тож я раджу молоді брати участь у всіх можливих заходах, адже це завжди приносить із собою нові враження, знайомства і друзів.
- Хто з викладачів Вам найбільше запам’ятався і чим саме?
- Сергій Анатолійович Воденніков, на мою думку, був справжнім деканом, такого ще пошукати треба. Борис Петрович Середа, який тоді читав лекції російською, але завжди завершував їх українською фразою, що стала для нас крилатою: «Якщо питань нема, всі вільні». Андрій Володимирович Пожуєв, який на лекціях з опору матеріалів завжди давав цікаві логічні задачі, за відповіді на які додавалися по 0,5 балу до оцінки (починаючи з двійки). Відповів правильно на 4 питання – і «четвірка» автоматом уже в заліковці, фантастика.
- Пане Станіславе, як саме складалася Ваша кар’єра?
-Почну з того, що свою кар’єру металурга я почав у 2010 р. на ПАТ «Дніпроспецсталь» і пройшов шлях від підручного сталевара до майстра, що в подальшому мені знадобилося в роботі на ПАТ «Запоріжсталь», де я почав працювати у 2016 р. Першою посадою, яку я посів, була посада контролера ВТК. Та я дуже часто працював замість інженера групи оперативного контролю. А потім трапилося так, що мою робочу посаду скоротили ... І хоч мій начальник хотів, щоб я залишився, але в мене в житті сталася дуже важлива подія: я став татом. І тут зрозумів, що мені потрібна робота з більш високим рівнем заробітної плати, а оскільки я вже знав сталеварну справу, то пішов підручним сталевара в мартенівський цех.
Поворотним моментом у моїй кар’єрі стала участь у проєкті «Молоді лідери Метінвесту» в 2018 р. Хоча 
моя команда й не посіла призове місце, але мені запропонували місце помічника начальника цеху металовиробів із безперервного вдосконалення, і я, звичайно, ж погодився. Ось так мене підвищили з підручного сталевара до помічника начальника цеху.
У 2020 р. мені запропонували розширити свій кругозір у «Метінвест Холдингу» на ПрАТ «Запоріжвогнетрив» і піти менеджером проєктів щодо поліпшення процесів операційної діяльності підприємства. Я дуже довго вагався (інше підприємство, все ж таки) але зважився на цей крок. І тепер я – менеджер проєктів, моя робота дуже цікава й важлива для розвитку підприємства. Зупинятися на досягнутому не збираюся. Поганий той солдат, що не мріє стати генералом.
- У яких іще заходах від «Метінвесту» Вам довелося брати участь? Розкажіть, будь ласка, про ці проєкти.
- Заходів було безліч. Це – і вже названий мною проєкт «Молоді лідери Метінвесту» (5 сезон), який став основним поштовхом до розвитку моєї кар’єри. У цьому проєкті молодь стикається з проблемами підприємства і намагається їх вирішити креативними методами. У цьому їм допомагають їхні куратори-директори й координатори – досвідчені колеги. До речі, в 6 сезоні я вже брав участь в проєкті як координатор, що теж було гарним досвідом для мене. Ще пригадую Всеукраїнський конкурс професійної майстерності «WorldSkills Ukraine-2019», де я брав участь як блогер. Конкурс проводить міжнародна некомерційна асоціація «WorldSkills International», а офіційними організаторами є МОН України, Інститут модернізації змісту освіти та Федерація роботодавців України. Це – дуже корисний захід для молоді профільних навчальних закладів. Він дає можливість підтвердити свої уміння й довести, що саме вони – найкращі у своїй справі.
Я пишаюся, що в «Метінвесті» діють проєкти, які підтримують і розвивають молодь. Та щоб дійсно чогось досягти, хлопцям і дівчатам потрібно не халтурити, а викладатися на 101%.
- Пане Станіславе, Ви сказали, що своєрідним поштовхом для Вашого кар’єрного зростання стало народження сина, тож, мабуть, для Вас родина дуже важлива?
- Це – дійсно так. Моя дружина – це мій герой! Вона рятує життя, працюючи лікарем. Нині вона бореться з COVID-19. А син – моя гордість, у свої 3 роки він уже знає дуже багато дитячих віршів, вимовляє літеру «Р» і жартує як справжній КВК-шник.
- Що б Ви порадили випускникам шкіл, які сьогодні обирають майбутню професію?
- Вибираючи своє майбутнє, потрібно слухати поклик серця. Тільки так можна стати найкращими в своїй справі!
Інженерний навчально-науковий інститут
