Славетні запоріжці
| А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | І | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Ю | Я |

БАШ (Башмак) Яків Васильович

Славетні запоріжці / Всi персоналії / БАШ (Башмак) Яків Васильович

(26.07.1908, с. Милове Бериславського р-ну Херсонської обл. – 14.03.1986, м. Київ) – письменник. У 1928-1932 працював на будівництві Дніпрогесу. У 1937 закінчив Київський ун-т ім. Т.Шевченка. 1938 – працівник апарату Ради Міністрів УРСР. Член Спілки письменників СРСР. Учасник Великої Вітчизняної війни, 1941–1942 – працівник Центрального, 1943 – Українського штабів партизанського руху, секретар парткому КП(б)У Українського штабу партизанського руху. 1944–1946 – директор видавництва «Радянський письменник», з 1946 – відповідальний секретар Спілки письменників України. Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни І ст., двома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани», орденом Жовтневої Революції та медалями. Автор збірки оповідань і нарисів «Доба горить» (1931), «Дні наступу» (1933), роману «На берегах Славути» (1941), повісті «Професор Буйко» (1946), героїчної драми «Дніпровські зорі» (1953), циклу оповідань «Біля вогнища» (1962), «Люди великої віри» (1962), комедії «У кожного своя мета» (1958) та ін. Твори перекладено російською, болгарською, словенською та іншими мовами, ставилися на сценах багатьох театрів України. Почесний громадянин м. Запоріжжя (1970).

Літ.: Дяченко О. Яків Баш // Українські радянські письменники. – К., 1957.

А.Є. Ігнатуша, О.О.Стадніченко