Університет Абітурієнту Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Історії успіхів випускників ЗНУ»: авторка та ведуча запорізького телеканалу «ALEX.UA» Маргарита Доценко

Історії успіхів випускників ЗНУ»: авторка та ведуча запорізького телеканалу «ALEX.UA» Маргарита Доценко

Історії успіхів випускників ЗНУ»: авторка та ведуча запорізького телеканалу «ALEX.UA» Маргарита Доценко
09.04.2021 13:41 Все Головні новини Факультети Журналістики Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників ЗНУ

У Запорізькому національному університеті  (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація важливого профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ».  У його рамках сьогодні пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованкою факультету журналістики, авторкою та ведучою запорізького телеканалу «ALEX.UA» Маргаритою Доценко.

Свій шлях у журналістиці Маргарита розпочала, ще навчаючись на другому курсі факультету журналістики ЗНУ, одразу з прямих ефірів як ведуча ранкового шоу «Добрий настрій». Уже кілька років поспіль Марго Доценко –  авторка рубрик ранкового ефіру «Найкращий день – сьогодні»: «Арт-ЗУМ», «Добрі новини», «Етикет» та ведуча інтерактивного розіграшу «Чарівний кошик», авторка та ведуча програми «Лінія стилю», зіркового кулінарного шоу «Смачного», художньо-публіцистичного проєкту «Улюблене Запоріжжя. Містичне» та соціального проекту в прямому ефірі «Лікар онлайн». Наразі вона обіймає посаду шеф-редактора відділу інформаційно-розважальних проєктів.

Ведуча розповіла про свій погляд на принципи роботи тележурналіста, особливості підготовки програм прямого ефіру, розповіла про те, які передачі на телебаченні є дійсно цікавими для сучасного глядача, про культуру Запоріжжя, розкрила питання актуалізації історичної спадщини міста та багато інших.

- Які можливості відкриває професія журналіста?

- Можливості не засидітися на одному місці. Як на мене, це – найголовніше. Якщо говорити про журналістів-новинників: це – пахарі, це люди, які не мають змоги думати про те, як вони виглядають, коли та скільки вони сплять, що та коли вони їдять! Ці люди палають своєю метою: знайти тему, отримати інформацію та створити матеріал. Бо це – їхня робота, а ще – поклик духу. Такі журналісти майже завжди мають певний психотип, характер, який дозволяє їм жити в такому світі. Тому… можливостей безліч, але вони доступні особливому психотипу людини – якщо вам подобається завжди бути у такому русі, вам комфортно переживати стрес, ви знаєте як його проживати. Для вас прийнятна, наприклад, така ситуація: прокидатися вночі і розуміти, що десь сталася пожежа, і треба на сайт чи для сюжету фотографії отримати, відео зняти, викласти, написати. У вас немає остраху перед таким способом життя – тоді ви зможете працювати у новинах. Тут також важливо, як до цього ставитиметься ваша родина: є сім’ї, які прийматимуть те, що у вас може бути профдеформація. Ви можете радіти пожежам, дірявим дахам, ДТП. Бо це – інформаційний привід, новина, перегляди, активність для вашого ЗМІ. Але є сім’ї, які не готові до цього – вони будуть на вас дивитися й казати: «Ну, ти нормальний?» чи «Як ти можеш радіти тому, що сталося ДТП?». Як я відчуваю, в інформаційно-розважальному сегменті більше не тільки можливостей, а й нових знайомств, пов’язаних із вашими конкретними інтересами. Але велика кількість людей навколо може бути й мінусом, для мене це – завжди про «вихід із зони комфорту». Наприклад, я була тією людиною, для якої зателефонувати гостю чи якомусь герою –  величезна проблема, бо я не люблю телефонувати, представлятись, описувати, що хочу, нав’язуватись. Звичайно, спочатку я дуже страждала, а потім довго працювала над цим і зараз це не так мені болить. Питання грошей? Бо ми отримуємо професію, аби влаштуватись на роботу й отримувати гроші. Хочу відзначити: у міжрегіональному просторі, звичайно, зарплати – вищі, у регіонах – нижчі. Кожен обирає для себе, а моя думка така: якщо б я працювала в міжрегіональному просторі, швидше за все, грошей було би більше, але все одно я чимось у житті пожертвувала б: родиною, легким зв’язком із батьками, улюбленим містом або чимось іншим. Кожному – своє!

- На національних телеканалах тема культури не в пріоритеті: її висвітлюють наприкінці новинних програм, які транслюються не в прайм-тайм або ця тема взагалі замовчується. І це зрозуміло, бо у такого контенту один із найнижчих показників перегляду, але, певно, у регіональних ЗМІ інша ситуація. Як із цим на «ALEX.UA»? Яка програма має найвище охоплення, а яка – найнижче?

- На жаль, ми не маємо змогу на всі 100% виміряти рейтинг телепрограм. Тому вони створюються з огляду на редакційні міркування та під замовника. Дізнатися, плюс-мінус, який рейтинг у програми, можна за переглядами в соцмережах або за відгуками глядачів. За моїми спостереженнями, нашому глядачу цікаві такі теми: житлово-комунальне господарство міста, що логічно, політика, питання здоров’я та юридично-правова тематика й тварини. Чому культурна тематика не в пріоритеті? Тому що глядач такий. На жаль чи ні! Канал подає наші новини в стрічку ukr.net , але там в ТОП виходять новини про якусь «поножовщину», вбивство, «батько згвалтував дитину», страшні, резонансні теми та таке інше. Я відчуваю, що більшості цікаво дивитися про щось, що лякає. Якщо б у мене була можливість, я не розказувала б стільки про згвалтування, ДТП, про ріст захворюваності коронавірусом та інший негатив. Думаю, що такого роду тем має бути менше. Потрібно ділитись добрими новинами – і світ подобрішає. Але, я звичайно, суб’єктивна.

- Як говорити про культуру, щоб це було цікаво різній цільовій авдиторії? Чи краще працювати на конкретну авдиторію?

- А ви й будете працювати на конкретну авдиторію, яка поділяє «смак» вашої програми. Вибір теми –  це «смаковщина», чи не так? Комусь може подобатися, а комусь – ні! Воно так і є в буденному житті. Тобто, ви обираєте якусь одну тему, яка цікава вам, і, якщо її ствердило ваше керівництво –  пишете, якщо ні –  не пишете.

- Як Ви перевіряєте інформацію для програми «Улюблене Запоріжжя. Містичне»?

- Через те, що ця програма художньо-публіцистична, я маю право на певне перебільшення: можу використовувати такі слова як «кажуть», «говорять», «існує легенда, міф». Не вся інформація має бути підтверджена документами. Ми шукаємо інформацію, а потім формулюємо тему. Інколи буває така ситуація, коли ти думаєш, що тема класна, але не можеш знайти інформацію для того, щоб «зайняти» 20 хвилин етеру, або з певних причин не можеш набрати достатню кількість відео, чи знайти людину, яка хотіла би говорити на конкретну, потрібну тобі тему. Звичайно, я спираюсь на історію, на думки та погляди етнографів, краєзнавців, але в моїй програмі фігурують і рідновіри, і священики, і ворожки! Цікава програма!

- Чи потрібно створювати більше контенту про андеграундну культуру в Запоріжжі та в  Україні? Чи є він актуальним для авдиторії?

- Я, напевне, не зовсім розумію, що ви маєте на увазі, коли кажете:«андеграундна культура»… Якщо ми говоримо про телебачення, то, напевно, – ні. Бо це була б вузько-спеціалізована, специфічна програма, яка обов’язково повинна була б мати спонсора, аби виходити в ефір. Тим більше, якщо мова йде про регіональне телебачення. Усі проєкти, які ви бачите у нашому медіапросторі зараз, вони створені через те, що на них є або квота, або спонсор. На телебаченні немає такого: мені подобається ця тема/історія/напрямок, тому я буду робити програму. Я маю сумнів, що андеграундна культура – це цікаво для авдиторії нашого телеканалу. Якщо людина цікавиться такою тематикою і в цьому дійсно розбирається, то вона звертається до інтернет-ресурсів, на яких є все про андеграунд. Яким вона буде довіряти, де знайде дійсно цікаву інформацію, специфічну. А на ТБ – це було б не так добре, як могло б бути на спецпорталі. Тому,  думаю, така програма «не зайшла б».

- В інтерв'ю для спецпроекту ЗНУ Ви сказали, що мріяли пов'язати своє життя з музикою, зокрема зараз (якби не журналістика) бачили б себе диригентом. Якби у Вас була можливість повернутися в минуле та настояти на своєму виборі (театральному факультеті), Ви б пішли на театральний чи все ж таки залишилися на факультеті журналістики?

- Я 11 років грала на музичних інструментах – домрі, фортепіано, й хотіла вступати до музичного училища, але батько наполягав на університетській освіті. Тож після 11 класу я подала документи на театральне відділення ЗНУ та на факультет журналістики. Однак на театральне не пройшла на бюджет, за цю спеціальність не платили б батьки, тому вибір був очевидний: доля все вирішила на користь журналістики. Хоча я й сумую за музикою, однак мій шлях склався саме так, як склався, так мало бути, тому я ні про що не шкодую.

Факультет журналістики – це особлива екосистема, де є головні герої: викладачі та студенти. Їхнє життя, взаємодія – це унікальний досвід, його ніщо не замінить, це чудова можливість соціалізації. Я проживала багато ситуацій, людських, які відкривали мені очі, на кшталт: «А що, так можна було?». Для молодих людей, котрі хочуть бути журналістами, це дуже добре, бо потім ми ж працюємо саме з людьми! Я потрапила у світ, де було все: і порозуміння, і непорозуміння; і амбіції викладачів та студентів; і гарне та погане ставлення; і безліч усього іншого! Але як треба себе налаштовувати? Треба навчатись! Якщо Ви вже там, то беріть від ситуації все! Вчіться, ідіть за викладачами, які Вам імпонують як люди. І Ви точно візьмете в них все краще! І неважливо, яку спеціалізацію чи професію Ви здобуваєте, це – універсальна порада.

- Які страви Ви готуєте в кулінарному шоу – більш вишукані, ресторанні чи прості? Яка Ваша улюблена страва?

- Є два варіанти. Перший – це коли запрошений гість (наприклад, Наталія Сумська) пропону  приготувати улюблену страву своєї родини – борщ, і каже, що такого борщу ми ніколи не їли, і вона нас і глядачів, навчить. Тоді наш фуд-продюсер розписує, скільки яких інгредієнтів повинно бути, послідовність приготування страви та те, як це суголосне веденню програми. У другому варіанті: гість пропонує нам підібрати страву на власний смак. Наприклад, Євген Хмара не знав, що готувати, тому готував у нас шарлотку. У цьому випадку головне, щоб за типажем, образом, психотипом гостя страва йому «пасувала». А особисто я дуже люблю куховарити, абсолютно різні страви й дуже раджу дівчатам готувати для своєї родини, для рідних, бо це має велике, чи не головне, значення.

- Які навички, на Вашу думку, є найважливішими для культурного журналіста?

- Для журналіста, який працює у галузі культури? Чи для того, який культурний? (Ред.: Сміється.) А, до речі, якщо журналіст не буде культурним, то і тема культури його не зацікавить! Якби я вдома не сервірувала стіл до кожного сніданку, обіду та вечері, то й тема столового етикету мене б не цікавила, а рубрика «Етикет» не народилась би. Тому перше – це зацікавленість темою. Друге – бажання працювати, навіть якщо не виходить із першого разу. І якщо вам цікаво, ви не здаєтесь при першій поразці – то можна чекати на успіх!

І по-третє, я, все ж таки, порадила б тим журналістам, які хочуть працювати над культурологічними темами, відчути, що таке принцип доречності. Ви маєте бути завжди доречним: ваш зовнішній вигляд, манера говорити, голос, запитання, словниковий запас, і внутрішній стан! Ви не можете їхати на зйомку на виставу в театрі, вдягнені у джинси та парку. Це одразу демонструє, наскільки серйозно та з повагою ви ставитесь до справи та до теми, до артистів, із якими будете спілкуватись, до глядачів, поруч із якими будете сидіти. Ви не можете! Хоча так  роблять більшість. Джинси доречні, якщо Ви їдете знімати у підвал, де члени ОСББ б’ються одне з одним за посаду бухгалтера дому!

Як відрізнити пересічну людину на культурному заході, від людини, яка дійсно цікавиться та знається на темі? Подивитись на неї, послухати її та відчути її стан. Якщо Ви хочете писати про культуру – будьте культурним!

З області загальних знань: джинса – це дешева тканина, яку матроси ввели у побут, їм треба було мати практичну, дешеву та міцну тканину, виключно з утилітарною метою! Це – не найкращій варіант одягу в культурному колі, бо там, як правило, знають історію виникнення того чи іншого предмету, чи тканини, чи предмету гардеробу. А ще «джинса» – це заказуха, на журналістському сленгу…

- Ви розповідали, що журналісти «ALEX.UA» універсальні. Як на Вашу думку, краще знати всього потроху або спеціалізуватися на певній темі? Чи одне іншому не заважає?

- Я впевнена, що викладачі в університеті сказали б, що краще знатися на одній темі. Це правильно й логічно. І дійсно, світ будувався за принципом експертності. Проте є тенденції часу. Про що я говорю? Зараз ми можемо одночасно, приміром, готувати їжу й сидіти на парі за допомогою ноутбуку. Слухати лекції цікавих вам людей та мити підлогу. Лежати у ванній та дивитись кіно. Займатись тільки однією справою сучасній людині важко. Це реалії, зараз мозок має рухатися, людина постійно має бути в темпі, аби все встигати, аби постійно будувались нові нейронні зв’язки, а це – запорука молодості. Я не знаю, добре це чи погано, але так є. Як це пов’язано з професією? Час вимагає від працівників швидкості та універсальності. Ти маєш вміти все, що буде необхідно від тебе твоєму роботодавцю. Робити кілька справ одночасно. Конкретно, я повинна і з лікарями говорити, і з культурологами, і з етнографами, і, якщо знадобиться, провести інтерв’ю з директором страхової компанії. Писати й про графіті, і про інсталяції, і про моду, і про привидів! А потім сісти, і скласти сітку для ефіру з шостої ранку до дев’ятої. Якщо б я з цією даністю не погоджувалась, то не працювала б на цій конкретній роботі, треба було б її змінювати. Завжди вибір – за вами.

- Якими якостями має володіти журналіст-початківець, щоб добре провести свій перший прямий ефір?

- Хотіти! Ви помічали, коли людина чогось дійсно хоче, то вона це отримує! І з прямими ефірами так само! Хочеш гарно вести прямі ефіри – будеш все для цього робити! Якості: я не підтримую євгеніку, але, щось у цьому є, у плані схильностей! Якщо ви схильні багато говорити і завжди підбираєте влучні слова – то це гарний старт. Якщо у вас великий об’єм легенів, ви від природи володієте красивим тембром, вас просто приємно слухати – це плюси. Але, якщо ви не володар усього, що перераховано вище, але ви хочете бути профі прямих ефірів, вас ніщо не зупинить. Ви навчитесь! А тепер конкретно, як би я готувалась до прямого ефіру, тим більше, першого. Я б прописала сценарій до кожної коми та кожної паузи. Підготувала б та записала кілька варіантів своїх «живих реакцій» на гостя/ситуацію/телефонний дзвінок. Добре б підготувалась за темою програми, аби дійсно розуміти, про що мова. Завчасно приготувала б собі свій образ: одяг, аксесуари, папку для сценарію, продумала б макіяж та зачіску. Аби нічого не відволікало від самої суті, аби бути впевненою в собі. Виспалась би! І порада: не пийте перед ефіром чай та каву, газовані напої, це вплине на Ваш мовленнєвий апарат, краще обирати теплу воду, можна із лимоном. Ніякого паління, не знаю, чи хтось палить зараз із молодих людей? Палити – себе не поважати, і перекривати собі шлях до успіхів із процесом вимови. А ще, практикуйтесь: зараз усі ми маємо Інстаграм, Фейсбук, можемо проводити власні прямі ефіри, брати участь у чужих – це відмінна практика! Хочете – робіть.

 

Кафедра теорії комунікації, реклами

та зв’язків із громадськістю

 

 

 

Схожі новини