Університет Абітурієнту Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, редакторка сайту Анна Покровська

«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, редакторка сайту Анна Покровська

«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, редакторка сайту Анна Покровська
29.04.2021 09:51 Все Головні новини Факультети Журналістики Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників ЗНУ

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогодні в його рамках пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованкою факультету журналістики (рік випуску – 2019), редакторкою сайту Vgorode.ua Анною Покровською.

- Аню, ти одна з тих, хто після навчання залишився працювати за своєю спеціальністю. Ти одразу зрозуміла, що це твоє?

- Чесно кажучи, перший курс був для мене дуже складним. Я, напевно, тоді взагалі не уявляла, ким, врешті-решт, хочу стати. Усе змінилося після першої літньої практики, яку я проходила на нашому радіо «Юніверс». Тоді моїми наставниками стали Іра Панфілова та Микита Налівкін. Не знаю, чи прочитають вони це, але вони мені тоді наче очі відкрили. Я з таким захопленням дивилася, як вони працюють в ефірах, що й сама захотіла стати радіоведучою. Після цього все й закрутилося: я працювала у прямих ефірах, вела ранкові новини, записувала в студії різні розважальні програми, їздила влітку практикуватися на відомій київській радіостанції, поки її не закрили. Досі деякі записи залишилися, подекуди ностальгую.

- Тож після університету ти пішла працювати на радіо?

- Закінчуючи 4 курс, я була впевнена, що отримаю диплом та поїду «підкорювати столицю». Так, мріяла працювати на радіо. Але не склалося, та я й не жалкую.

На третьому-четвертому курсі я підробляла копірайтером. Під кінець навчання мені вже так остогидло писати про те, який цемент потрібно використовувати в будівництві та яку обирати сантехніку, що я вирішила знайти іншу роботу. Чесно кажучи, думала на кілька місяців, поки не переїду до столиці. Але ж хто знав, що мене так затягне. Досі працюю там.

- Важко було знайти роботу за спеціальністю?

- Дійсно, вакансій для журналістів у Запоріжжі небагато, але вони є. На той час у мене навіть вибір був: одразу кілька компаній відреагували на моє резюме. Гадаю, що це через немаленьке для тоді 20-річної студентки журналістське портфоліо. Дякую університету, що з першого курсу змушували всі публікації збирати. Знаю, багато студентів до цього відносяться скептично, але, повірте, це не тільки для високого балу в університеті корисно, а й для майбутнього працевлаштування.

Тож три роки тому я пішла працювати на сайт Vgorode. Спочатку писала про рідне Запоріжжя, за пів року мене перевели у Дніпровську редакцію.

- Ти працювала і навчалася одночасно. Це важко?

- Не приховую, було дуже важко. Коли я тільки прийшла працювати, то в мене на носі був захист диплому бакалавра, державні іспити, вступ до магістратури. Я була вся на нервах, а тут треба було ще й повний день працювати, а вихідними чергувати. Життя мене до цього не готувало. Чесно кажучи, від виснаження перші кілька місяців я дуже часто плакала, постійно око смикалося від нервів. Просто до цієї роботи я не відчувала таку відповідальність за те, що роблю (або не роблю). Не хотілося підводити редактора, він у мене вкладав багато знать та вмінь.

Далі я вступила на магістратуру до ЗНУ. На диво, мені вдалося поєднати й роботу, і навчання на денній формі. Наскільки я пам’ятаю, кількість днів, які я пропустила на магістратурі, можна порахувати на пальцях. Із роботи через навчання, начебто, теж нечасто відпрошувалася – на захист диплому та на кілька годин, щоб пару молодшим курсам провести, екзамен скласти. Дякую редактору, що не вигнав тоді.

Пам’ятаю, що коли навчалися у першу зміну, то після пар продовжувала працювати десь на лавці чи у кав’ярні. А коли навчання було в другу зміну, то все одно приїжджала в університет до восьмої години ранку, щоб потім не витрачати годину робочого часу на дорогу.

Взагалі, працювала я всюди – у коридорах, у буфеті, на парах. Дуже вдячна всім викладачам, що дозволяли сидіти на парі з ноутбуком, відволікатися та виходити подекуди, щоб зателефонувати й взяти в когось коментар для матеріалу. Насправді, це нелегко, бо конспекти не завжди встигала записувати, та й, погодьтеся, не зовсім етично це щодо викладача. Але всі входили у моє становище, не кричали. Навіть із червоним дипломом навчання закінчила.

- Чи знадобилися знання з університету у роботі? Не жалкуєте про вибір місця для навчання?

- Не жалкую анітрохи. По-перше, знайшла крутих друзів, із якими спілкуюся й досі. Студентські часи, поки що, – найкращі у моєму житті. Гадаю, мені буде що згадати через десятки років і розповісти онукам.

По-друге, саме в університеті почала боротися зі своєю сором’язливістю. Страшно пригадати, але у школі та десь до третього курсу дуже боялася взагалі «подати голос». Коли треба було відповідати, а в аудиторії тихо та вся увага прикута до мене, то з’являлася страшна реакція: підіймався тиск, закладало вуха, серце билося, як навіжене. Подекуди я навіть нічого не могла сказати, хоча зубрила домашнє завдання півночі.

Мені здається, що саме радійна практика допомагала мені з цим боротися. У тихій комірці, одна з мікрофоном могла теревенити годинами. Потім це все більше переходило й в аудиторію. Підтримували друзі, викладачі. В університеті зрозуміла, що говорити публічно не так страшно, як здавалося. Мені навіть почало подобатися, піймала азарт (сміється).

По-третє, це – знання. Однак університет – це не школа. Тут знання отримує той, хто хоче їх отримувати. Зараз у роботі розумію, що освіта мені дуже допомогла.

При написанні матеріалів згадую про структуру тексту, за яку нам розповідала Юлія Валеріївна Любченко, поради Наталії Анатолівни Виговської, що краще подавати складні речі за допомогою інфографіки. Під час спілкування з героями матеріалів, згадую історії Віктора Володимировича Костюка, який розповідав нам, як треба налаштувати людину на розмову. А ось коли держслужби тижнями не відповідають мені на інформаційні запити, то я з суворою інтонацією Ірини Станіславівни Бондаренко нагадую їм, що вже закінчився 5-денний термін, і я давно мала б отримати відповідь.

- Чим ти займаєшся зараз? Які плани на майбутнє?

- Зараз продовжую працювати на сайті Vgorode: у мене випробувальний термін на посаді редактора. Займаюся і Дніпром, і Запоріжжям. Пишу матеріали, афіші, слідкую за роботою наших журналістів. У нас зараз суперкоманда, до якої входить, до речі, ще одна випускниця факультету журналістики Олександра Залозна. До цього з нами працювали й інші випускники ЗНУ. Дуже приємно, коли зустрічаєш рідних «журфаківців» не тільки в стінах університету.

Плани на майбутнє в мене великі. Хочу успішно пройти випробувальний термін, а також вивести Vgorode у топ найкрутіших рейтингів, збирати мільйони переглядів. Звісно, хочеться бути корисним журналістом. Це – нереальні відчуття, коли твої публікації допомагають людям побороти проблему чи спонукають відповідальних осіб виправляти свої помилки. Відчуваю, що недарма цим займаюся.

 

 

 

Схожі новини