Університет Абітурієнту Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: інтернет-журналістка, редакторка газети, вихованка журфаку ЗНУ Віталіна Грищенко

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: інтернет-журналістка, редакторка газети, вихованка журфаку ЗНУ Віталіна Грищенко

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: інтернет-журналістка, редакторка газети, вихованка журфаку ЗНУ Віталіна Грищенко
08.06.2021 15:45 Все Головні новини Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University факультет фізичного виховання здоров’я та туризму відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників ЗНУ

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». У його рамках сьогодні пропонуємо вашій увазі розповідь про досвід професійного становлення та успіху Віталіни Грищенко – талановитої вихованки факультету журналістики ЗНУ.

- Віталіно, нещодавно, блукаючи в соцмережах, із приємністю довідалася, що ви є головним редактором газети «НАШе Життя: новини» у Василівському районі Запорізької області. Дякую, що погодилися на інтерв’ю. Ми пишаємося такими випускниками! Хотілося б почути історію вашого становлення як фахівця. Але для початку поясніть, будь ласка, чому саме таке написання назви видання?

- Приємно бути випускником, яким пишаються! Так склалося, що коли я переїхала на Михайлівщину (з січня 2021 року – частина Василівського району), тут було лише одне друковане видання – районна газета, яку на той час фінансували з державного бюджету і тому вона, звісно, була обмежена у своїх можливостях. Я трохи публікувалася в ній, але завжди вважала, що суспільство може отримувати більш об’єктивну інформацію тільки тоді, коли аналізує різні джерела. На території району функціонує благодійна організація «Благодійний фонд імені М. А. Шаламова», яку організувала в 2014 році місцева меценатка Галина Шаламова в пам’ять про свого чоловіка – почесного громадянина Михайлівського району Миколу Архиповича. У свідоцтві про реєстрацію нашої газети вказано, що я є її засновником і видавцем, але фінансується вона за підтримки цієї благодійної організації, тож у назві вирішили відобразити цей внесок у розвиток нашого інформаційного поля. Перебравши декілька варіантів, зупинилися на використанні абревіатури НАШ (Николай Архипович Шаламов). Так і з’явилася назва «НАШе Життя»…

- Газета була заснована 2016 року. Як ви стали її редактором?

- Кар’єрних сходів не було, посада редактора відразу дісталася мені, оскільки я, власне, і створювала цю газету з нуля. Хотілося, щоб це було видання, яке приваблюватиме не лише старше покоління, а й молодь. Тому в нашій газеті свого часу існували рубрики з анонімними чи відкритими повідомленнями, де молодь передавала одне одному привіти і зізнавалася в почуттях (одного разу навіть пропозицію одружитися через нашу колонку робили); а також ми подавали в газеті «живі» фото (наче зі світу Гаррі Поттера), які можна було сканувати через спеціальний додаток та переглядати у відеоформаті. На жаль, довго інтерес молоді це не тримало–тільки доти, доки були цікаві перші спроби. Але сучасне покоління нам вдалося залучити через фейсбук-сторінку, яка дає можливість більше «інтерактивити». Тепер плідно працюємо для інформування нашої аудиторії з широкого спектру питань: економіка, медицина, рішення місцевих органів влади, культура, освіта тощо.

- На сайті газети зазначено: «Працюємо з любов’ю до читачів!». Наскільки, на вашу думку, важливо пам’ятати про людський фактор у роботі журналіста?

- Максимально важливо, адже наша робота полягає саме в тому, щоб збирати і роз’яснювати людям інформацію, зібрану з різних джерел.

- Що вам більше імпонує – робота в пресі чи в інтернет-ЗМІ? У вашому послужному списку відображено ще дві редакції…

- Я ніколи, чесно кажучи, не думала, що працюватиму в газеті, і на третьому курсі профільним напрямом обрала інтернет-журналістику. Моя перша робота була на порталі «IP News», я там кілька разів проходила практику ще будучи студенткою, коли в них з’явилося вакантне місце, мені зателефонували і запропонували його зайняти. І я дуже рада, що моє перше робоче місце було саме там, адже атмосфера взаємопідтримки та взаємодопомоги, яка панувала в редакції, ті завдання, які стояли переді мною, впевнили мене в тому, що я обрала життєвий шлях, яким мені дійсно подобається крокувати. Я тоді, пам’ятаю, одна з перших приходила на пресконференції з нетбуком і в онлайн-режимі виставляла новини.

На початку розвитку газети, ми теж створили сайт, однак аналітика показала, що в порівнянні з тією ж сторінкою в ФБ, він дуже програє. Наша аудиторія, якщо заходить в інтернет не по роботі, то для розваги. А сторінка в соціальній мережі міксує розважальні пости з інформативними, тож і ефект кращий. Ну а сайт зараз використовується як форма для подання оголошень в газету, тоді як на сторінці газети в соціальній мережі я використовую все те, чому навчилася на дисциплінах з інтернет-журналістики.

- Як ви ставитеся до того, що позиції друкованих ЗМІ на медіаринку стають дедалі слабкішими? В районах традиційна преса теж зникне?

- До районної преси люди звикли. Це - про старше покоління, але молодь, як я вже зазначала, до читання друкованого видання важко залучити. Для молоді ми робимо відео в нашій спільноті в ФБ, конкурси та розіграші, опитування... А ще мені подобається, що в соціальній мережі відразу видно результат роботи, який ефект викликав допис (за вподобайками і коментарями, які ми принципово завжди робимо відкритими). Але при цьому, як я помітила, до друкованого видання більше довіри, ніж до електронного! Можливо, через те, що новину на сайті можна виправити, а в газеті - вже ні. Що буде через 15-20 років - мені спрогнозувати важко, але те, що наклади районних газет з кожним роком зменшуються - це однозначно.

- Грищенко – ваше прізвище за чоловіком, а дівоче – Бистрицька. Ви навчалися у групі, де я працювала куратором. Пам’ятаю таку студентку: завжди самі п’ятірки, бадьорий настрій, багато подруг, легкий і душевний характер. Зараз переглядаю ваш профіль на ФБ і бачу: ви реалізували себе як жінка, відбулися як мати, при цьому редактор газети, а ще знаходите час для хобі – займаєтеся художнім розписом посуду й одягу. Звідки черпаєте натхнення?

- Ніколи про це не думала. Мені здається, є якийсь колообіг натхнення в природі. Причому не життя дає натхнення, щоб творити, а творчість дає натхнення жити. І родина, і робота, і художня діяльність дають мені наснагу на реалізацію якихось задумів.

- На одній чашці з вашим дизайнерським оформленням написано: «Коли душа квітує». Це про вас?

- Насправді, це про мою маму Наталію Бистрицьку і її хобі: вона працює у моїй рідній Богданівській школі, веде там гурток «Віола», де вони з дітками вирощують квіти. Якось у них проводився конкурс, і я для розіграшу зробила цю чашечку.

- Чому ви з вашими здібностями і талантами не ринулися підкорювати столицю, як багато колишніх студентів-журфаківців?

- Не амбітна, мабуть. Та просто знайшла себе тут – на батьківщині чоловіка. Можливо, для жителів міста це за межею розуміння, але я отримую задоволення від життя на природі, а ще більш щаслива, що я можу працювати тут за спеціальністю, яка є не зовсім «сільською». Ось тільки уявіть собі, міські журналісти, що я, поспішаючи на чергову сесію чи інтерв'ю, можу нарвати з дерева пригоршню черешень, проїхати повз поля щедро налитого колосся, вдихаючи пахощі квітів, букети з яких можу змінювати в кабінеті ледь не щодня! Це така атмосфера, яку просто не передати словами! Я щиро радію успіхам своїх колег, але сама я ніколи не прагнула бути відомою, просто хочу, щоб моя робота приносила користь іншим. Досить часто читачі звертаються за роз’ясненнями з проблемних питань і моя робота – знайти можливість їм допомогти. Тут ми вперше почали вести онлайн-трансляції сесій селищних/районних рад, а у відповідь нам пишуть слова вдячності за те, що бачать, як приймаються рішення. Взагалі, пропрацювавши певний час у Запоріжжі, хочу сказати, що там мені,в сенсі професії, було легше. В місті засоби масової інформації далі від людей, а тут всі ближче, зокрема, органи місцевої влади. І з цим складно працювати, адже потрібно зберігати об'єктивність у висвітленні інформації.

- І на останок кілька слів про alma mater: що вам дав університет, що ви побажали б нинішнім студентам?

- До університету я вступала у 2010-му році 16-річною дівчинкою і, власне, в ньому до 2015-го я сформувалася як особистість, пройшовши процес дорослішання та самостійного проживання у гуртожитку, знайшла друзів, із якими і зараз рада почутися/побачитися. Наприклад, періодично на телефонному зв’язку з нашою колишньою старостою Катею Недашківською (Кізім), і зовсім поріднилася з гуртожитською сусідкою Настею Грищенко (вийшла заміж за її брата), рада бачити в гостях Лєру Загорулько і Ксюшу Іванову, а ще – друзів із інших факультетів. Університет – це один з найяскравіших періодів мого життя! Найбільше, за що я хвалю наш журфак, - велика кількість практик! Студенти, якщо ви дійсно хочете пов’язати своє життя з журналістикою, користуйтеся цією можливістю! Якою б повною не була теорія, вона не навчить вас професійно спілкуватися з людьми різних галузей діяльності, відчувати співрозмовників і розуміти, про що вони говорять між рядків! Журналістика відрізняється від написання творів у школах і часто буває цілком технічною, а не творчою, тому намагайтеся дивитися на життя у професійному полі, вимикаючи суб’єктивні уявлення. А ще – прислухайтеся до викладачів, адже факультет журналістики відрізняється ще й тим, що багато педагогів пройшли власний журналістський шлях. Хочу подякувати Ірині Станіславівні Бондаренко за знання законодавства, викладачкам інтернет-журналістики – Наталії Анатоліївні Виговській та Вам, Мирославо Вікторівно, за вміння працювати з різними інформаційними форматами. Ще багато корисного я взяла для себе під час написання дипломної роботи про онлайн-інтерв’ювання з Віктором Володимировичем Костюком. Тоді наукових досліджень було зовсім мало в цьому напрямі, але під його вмілим керівництвом дипломна робота стала для мене потім дороговказом на професійному шляху. Словом, університет став для мене відправною точкою до підкорення своїх особистих вершин, і за це я йому щиро вдячна!

 

Підготувала доцентка кафедри журналістики

Мирослава Чабаненко

 

 

 

 

Схожі новини