Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець історичного факультету ЗНУ, відомий журналіст-розслідувач Едуард Андрющенко

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». У його рамках вашій увазі пропонується інтерв’ю з випускником історичного факультету, відомим журналістом-розслідувачем, ексредактором «Історичної правди» Едуардом Андрющенком.

Розкажіть, будь ласка, чому свого часу Ви обрали для здобуття вищої освіти саме ЗНУ?

- Вагався: істфак чи журфак? Чув від знайомих, які вже вчилися, що історичний факультет у ЗНУ сильний – входить до низки з історичними факультетами найсильніших вишів країни.

Які спогади щодо студентських років є для Вас найціннішими та які отримані у виші знання стали найкориснішими у дорослому житті й у роботі?

-У мене залишились ностальгічні спогади... Найчастіше згадується перший курс, коли все було новим і незнайомим. Сумую за тим часом. Також за студентськими практиками, на яких кілька тижнів спілкувалися один із одним. Було безліч цікавих кумедних ситуацій. Щодо знань: це питання швидше не про знання, а про навички. Мені в роботі журналіста дуже допомагає, що нам прищепили з перших курсів на історичному факультеті, – критичне ставлення до джерела. Бо, на жаль, в журналістиці буває таке, що якась сенсаційна новина виникає, яку хочуть швидше випустити, не перевіряється. Роздруковують те, що надіслали. Часто конфузи бувають через це. Вийшла публікація і на сміх можуть підняти все видання, бо воно це надрукувало. На істфаці привчили, що не може бути авторитетів в історіографії. Не треба за чисту монету сприймати те, що викладено в джерелі. Коли вже в мене беруть інтерв'ю, колеги відзначають, що відчувається отримана історична освіта. Бо з нею зважую кожне слово. Немає бажання притягнути за вуха все та зробити хайповий заголовок. Дуже корисна звичка.

Яких викладачів Ви найчастіше згадуєте, чи спілкуєтесь із ними зараз, після завершення навчання?

-Перший та другий курс найбільш романтичні. Серед студентів неформально вважалося, що є декілька найголовніших предметів. Найменш бажано було пропускати їхні лекції. На першому курсі згадую Андрух Світлану Миколаївну та Геннадія Миколайовича Тощева. На другому курсі пам’ятаю Сергія Романовича Ляха та Людмилу Олексіївну Нестеренко. Також згадуються ті викладачі, яких вже немає з нами: Ткаченко Віктор Григорович та Бойко Анатолій Васильович. Спілкуюсь із багатьма, переважно в соцмережах. Особливо часто зідзвонюємось із моїм керівником в аспірантурі – Турченком Федорем Григоровичем. Також із відомим істориком, проректором ЗНУ Кагановим Юрієм Олеговичем. Іноді за різних обставин із викладачами бачимось в Запоріжжі або в Києві, де я живу зараз.

Чи зустрічалися з колишніми одногрупниками, чи цікаво було дізнатися, чим саме вони займаються на сьогодні?

-З одногрупниками не так часто бачимось, коли приїжджаю в Запоріжжя. Це невелике коло – осіб 10. Іноді намагаємось збиратися. Далеко не всі працюють за спеціальністю. Абсолютно різні галузі. Знання і навички отримані на історичному допомагають. Кілька моїх одногрупників є співзасновниками цікавої ініціативи – проєкт “Яка твоя історія”.

Чи змінили б Ви щось у Вашому житті, якби знову стали студентом?

-Думаю, що треба було активніше вчити іноземні мови. Потрібно було шукати можливості стажування, участі у конференціях. Коли – як не в студентські роки цим займатися? Ця річ повз мене промайнула. І ще одне, щоб я зробив, оскільки зараз я працюю в архівах із документами, то вже б тоді звертав увагу на цю ланку роботи. Адже в студентські роки в архівах майже не бував… Я вважав, що дуже складно знайти щось цікаве там…

Чим Ви сьогодні займаєтесь, у якій галузі працюєте, як саме обрали цю професію?

-Сьогодні я журналіст-фрілансер. Нещодавно я працював редактором сайту “Історична правда”. Зараз я повністю зосередився на написанні статей на основі розсекречених архівів КГБ. Буваю часто в архівах СБУ, знаходжу цікаві історії та про них пишу. Також пишу науково-популярні публіцистичні матеріали, засновані на історичних подіях. Важко взагалі розділити роботу й хобі. Ці архіви КГБ займають найбільшу частину часу. Веду телеграм канал присвячений цим темам
https://t.me/kgbfiles
Також почав вести ютуб-канал присвячений архівним історіям.

Що Вас надихає в роботі та якими здобутками Ви пишаєтесь?

-Журналістика мене давно цікавила, зі шкільних років. Після аспірантури пару років я працював в новинній журналістиці. З'їздив в архів СБУ, де знайшов купу крутих історій, які я хотів написати. Та потім у мене стали замовляти такі матеріали. Крок за кроком різні видання чекали від мене статті про архіви КГБ. Мене надихають самі по собі круті історії – реальні з архіву. Іноді це нагадує сценарій гостросюжетного фільму. Також захоплює і певний інтерес до цієї теми, коли багато репостів і коментарів збирається. Ти розумієш, що не в стіл пишеш. Це додає енергії та наснаги. Пишаюсь статтями, коли вони розходяться та набирають 10 000 переглядів. Коли їх перекладають іноземними мовами. Наприклад, на екзотичні мови: індонезійська, фінська. Ти розумієш, що влучив з цим своїм матеріалом.

Яким Ви бачите своє подальше професійне майбутнє, про що мрієте? 

-У найближчому майбутньому я готую книгу на основі своїх статей. Мрію, щоб ютуб-канал, якому я увагу приділяю, розкрутився та став успішним.

Що Ви можете порадити студентам і випускникам ЗНУ, зокрема Вашого факультету?

-Порада студентам випускникам-історикам: не треба вважати, що історія це щось таке не перспективне, що все вивчено і все досліджено. Це більше для абітурієнтів буде порадою. Бо мені самому в студентські роки здавалось, що це не так. Є такий стереотип, що після навчання на істфаці, навряд чи будеш історією займатись. Також дуже важлива порада для істориків – працюйте з джерелами.

Максим Суханов

Схожі новини