ГРИГОРЕНКО Петро Григорович

(16.10.1907, с. Борисівка Приморського р-ну Запорізької обл. – 21.02.1987 м. Нью Йорк) – дисидент. Генерал-майор (1959). Працював підручним слюсаря-арматурника, помічником машиніста, секретарем сільського райкому комсомолу. Навчався в Харківському інженерно-будівельному ін-ті. Наприкінці 1931 відвідав рідне село. У своїх спогадах, опублікованих за кордоном, він описав страждання голодуючих українців. Ці свідчення стали звинуваченням радянській системі за голодомор в Україні. У 1934 закінчив Військово-технічну академію у Ленінграді. З 1934 – на військовій службі у Білоруському військовому окрузі, командир окремого саперного батальйону, начальник інженерної служби 13-ої стрілецької дивізії. З 1939 – учасник бойових дій на о. Халхін-Гол. З 1943 – служив на 2-му Прибалтійському, а після поранення й одужання – на 4-му Українському фронтах. Закінчив війну начальником штабу 8-ї стрілецької дивізії 4-го Українського фронту. З 1945 – викладач, з 1959 – завідувач кафедри кібернетики Військової академії ім. М.Фрунзе у м. Москва. Автор понад 80 наукових праць, зокрема посібника «Стрілецький полк в основних видах бою». За критику політики М.Хрущова на партконференції Ленінського району м. Москва у 1961 переведений служити на Далекий Схід. У 1961 позбавлений звання генерал-майора, бойових нагород і пенсії. У 1964–1965 та 1969–1974 зазнав арештів та примусового лікування в спецпсихлікарнях. У 1969 в ін-ті ім. Сербського стаціонарна експертиза, що складалася з відомих вчених, під впливом КДБ визнала Г. психічно хворим й таким, що потребує примусового лікування в спецпсихлікарні. Завдяки адвокату В. Каллістратовій було зроблено аналіз експертизи й доведено, що визнання Г. психічно хворим неправомірне, бо він цілком здорова людина. Цей висновок був надрукований за кордоном, і «справа генерала» набула широкого розголосу. Г. змушені були випустити з психлікарні. А лікар С.Глузман, що зробив аналіз експертизи, був заарештований, за рішенням суду отримав сім років таборів і три роки заслання. Г. – один із засновників Московської Гельсінкської групи (у 1976). Зробив вагомий внесок у справу реабілітації малих народів, які були виселені Сталіним з їх історичної батьківщини, особливо наполегливо боровся за повернення додому до Криму кримськотатарського народу. У 1977 поїхав до США на лікування і відразу був позбавлений радянського громадянства. Правда про діяльність Г. прийшла до України після ослаблення ідеологічного пресу та розвалу СРСР.

Літ. Шевченко В. Лицар без страху і докору // Реабілітовані історією (Запорізька область):Науково-документальне видання. – Запоріжжя, – 2004. – С.195–201; Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960 – 1980-х років. – К., 1995. – С.12–15.

О.О.Стадніченко