Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка історичного факультету й інженерного навчально-наукового інституту ім. Ю.М. Потебні Світлана Горідько

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». У його рамках пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованкою історичного факультету й інженерного навчально-наукового інституту ім. Ю. Потебні Світланою Горідько.

Про героїню цієї історії насправді можна сказати, «талановита людина – талановита в усьому». Першу освіту пані Світлана здобула на історичному факультеті Запорізького національного університету, а на сьогодні вона – ще й випускниця спеціальності 072 «Фінанси, банківська справа та страхування» інженерного навчально-наукового інституту ім. Ю.М. Потебні ЗНУ. Та це – лише один бік її життя. Крім того, Світлана Василівна – художниця, жінка із «золотими руками», яка створює дивовижні речі, здатні перетворити звичайну квартиру в затишну казкову оселю. І це – далеко не все, що можна сказати про неї. Пані Світлана – чудова мати і дружина і, до того ж, вона успішно поєднує турботу про родину, численні захоплення й улюблену роботу.

- Пані Світлано, свою першу освіту Ви здобули на історичному факультеті ЗНУ. Скажіть, будь ласка, чому Ви зупинили свій вибір саме на цьому факультеті?

- Любов до історії прищепив мені батько. У дитинстві він розповідав мені про історію нашого міста, про відомих людей, які зупинялися в тому чи іншому старовинному будинку. Подобалось мені й відвідувати музеї в різних куточках країни. Картини, старовинні меблі, сервізи, які я там бачила, зачаровували. Здавалося, що колись я жила в їхньому оточенні, і мені дуже їх не вистачало. Хотілося оточити себе такими ж речами, мабуть, тому почала малювати. Тож можна сказати, що вибір спеціальності був за покликом серця. У дитинстві мріяла стати археологом, та коли настав час обирати спеціалізацію, зупинила свій вибір на всесвітній історії.

- Які найяскравіші спогади про навчання на історичному факультеті?

- Якось складно так одразу відповісти. На думку спадає тільки те, як увесь час складала екзамени й відчуття тремтіння під аудиторією. Пригадую фантастичну подію, яка сталася 19 грудня – у День Св. Миколая під час складання екзамену з історії стародавнього світу. Якщо цікаво, то можу розповісти. Витягла білет, дивлюся на нього й розумію, що нічого не пам’ятаю, бо матеріал повторювала вночі й у голові все змішалося. І такий охопив мене страх, що й не передати… Та в цю мить згадую про свято і подумки звертаюся до Св. Миколая, щоб створив для мене диво. І воно таки сталося. (Усміхається). Перед очима постали сторінки конспекту, і екзамен я склала на «відмінно».

- Тобто я розмовляю з людиною, яка вірить в диво? А ця віра допомагає Вам у житті?

- Звісно, допомагає. Усе моє життя трапляється щось незвичайне, з’являються дивовижні люди, які допомагають зробити правильний вибір чи уникнути якихось неприємних подій.

- Пані Світлано, під час навчання на історичному факультеті у Вас народилася дитина. Як Ви поєднували навчання з турботою про сина? Як тоді розподіляли свій час, щоб усе встигнути?

- Та особливо ніяк не розподіляла. Якщо потрібно були йти в університет, із Вовою лишалася бабуся. Коли син спав – я навчалася. Взагалі, таке відчуття, що то був один довгий день. Навіть не пам’ятаю, коли сама спала. (Усміхається). Мабуть, усе мені вдавалося завдяки молодості. Тепер навіть не уявляю, що змогла б знову доглядати за дитиною, не спати ночами, навчатися, а потім ще й складати іспити.

- Хто з викладачів Вам найбільше запам’ятався і чим саме?

- Найбільше запам’яталася Людмила Олексіївна Нестеренко – дуже розумна й цікава людина. Прочитала всі книжки, які вона радила. Спробувала придбати їх у Запоріжжі та змогла купити лише дві, а їх було куди більше. Проте я на цьому не зупинилася, приїхала в Київ до тітоньки, і наступного ж дня поїхала на Петрівку, де знайшла всі інші, а потім везла цілу валізу з книжками додому. (Усміхається). Також було дуже цікаво відвідувати лекції Сергія Володимировича Білоножка. Крім викладання обов’язкового матеріалу, він завжди розповідав багато цікавого та маловідомого про якісь обставини чи історичні особистості.

- Як склалася Ваша кар’єра після закінчення закладу вищої освіти, де Ви працювали? Яку посаду обіймаєте нині?

- Після закінчення вишу працювала тільки на АТ «Мотор Січ»: інженеркою, потім – інженеркою ІІ категорії, і нарешті начальницею бюро відділу прогнозування та фінансового моніторингу цього ж підприємства.

- Чи допомагає у Вашій професійній діяльності отримана освіта, адже вона не за тим профілем, за яким Ви працюєте?

- Історична освіта дуже допомагає мені в професійній діяльності. Так сталося, що здебільшого я працювала з випускниками технічних спеціальностей. Вони добре знають свою справу, проте, як правило, їм не вистачає гуманітарної освіти. На відміну від них, я з легкістю можу скласти переконливий лист чи необхідний документ та дуже добро спілкуюся з працівниками підприємств-партнерів.

- Пані Світлано, розкажіть, будь ласка, чому вирішили отримати другу освіту та як обирали місце навчання.

- Коли я обійняла посаду начальника бюро відділу прогнозування та фінансового моніторингу АТ «Мотор Січ», виникла потреба отримати економічну освіту. Як обирала заклад вищої освіти? Усе просто: я – дуже консервативна людина, тому вибір закладу освіти був не складним. Пішла туди, де раніше навчалася, а отримати другу освіту саме в інженерному навчально-науковому інституті мені порадила подруга. Перед тим, як вступати туди, хотіла як найбільше дізнатися про свою майбутню спеціальність, навіть зустрічалася з директоркою інституту Наталією Георгіївною Метеленко, яка викладає на спеціальності «Фінанси, банківська справа та страхування». Вона мені дуже сподобалася, і я вирішила, що навчатимуся в магістратурі саме за цією спеціальністю за освітньою програмою «Управління фінансами підприємницьких структур». Під час зустрічі Наталя Георгіївна розповіла мені про можливість отримати освіту за програмою «Два дипломи», тобто одночасно в ЗНУ й у Вищій школі управління охороною праці в Катовіце, це – Республіка Польща. Мене захопила ця пропозиція, і я погодилася.

- Які викладачі й викладачки Вам найбільше запам’яталися з часів навчання в ІННІ ім. Ю.М. Потебні й чим саме?

- Вдячна чудовій людині – Ірині Вадимівні Силіній: у таких викладачів і викладачок, як вона, вчилася б і вчилася б. Ірина Вадимівна викладала дуже цікаво й так, що відразу було все зрозуміло, навіть не потрібно було ставити питання, щоб щось уточнити. А її людяність, небайдуже ставлення до студентських проблем зігріває серця. Вдячна я й професору Олександру Олександровичу Шапурову за його ставлення до нас, за цікаві заняття, під час яких він не лише надавав обов’язковий матеріал, а й розповідав щось поза межами програми, розширюючи наш кругозір. Хочеться пригадати й Єлизавету Юріївну Ткаченко та Вікторію Володимирівну Фатюху, які дуже просто викладали непрості речі. Єлизавета Юріївна  розширила мої економічні знання, навіть із тих областей, які ми не вивчали у рамках її курсу, а Вікторія Володимирівна навчила тих, у кого, як у мене, не було базової економічної освіти, читати банківський баланс і завдяки цьому розуміти, чи варто вкладати кошти в той чи той банк, тобто дала знання, які необхідні будь-якій людині. Запам’яталась й Алла Олександрівна Попова, яка навчила нас відстоювати свої права як платників податків.

- А як відбувалися Ваші заняття за програмою подвійного диплома? Ви займалися дистанційно чи їздили до Польщі?

- Через карантин та війну заняття відбуваються online, проте навіть такі пари мені дуже сподобалися. Найбільшу увагу приділяли маркетингу, а це – безпосередньо те, чим я займаюся на підприємстві. Особливо сподобався предмет «Новітні технології», де пан Михаїл Куча розповідав, як у сучасному світі потрібно вести торгівлю, як спілкуватися з клієнтом, які існують технології, щоб покупець не пішов до іншого продавця, а придбав потрібне йому саме в тебе. Тобто було дуже цікаво! Запам’яталася й дисципліна, присвячена аспектам культурології, де нам розповідали, навіщо потрібно вивчати ринок іншої країни, на які культурологічні аспекти варто звернути особливу увагу. Зокрема, можна привести на продаж у Японію каву, а її ніхто не купить, бо всі там споживають лише чай. Дуже цікаве й ставлення до бізнес-партнерів у Японії. У нас не заведено дарувати діловим партнерам дарунки, а якщо цього не зробити в Японії, то в партнерів виникне враження, що ти ставишся не серйозно до співпраці чи взагалі не хочеш із ними працювати.

- А як щодо мовного бар’єру, адже навчання відбувалося польською?

- Ми готувалися до цього й практично все розуміли. Але якщо чогось не розуміли, то завжди могли попросити сказати теж саме іншими словами. А взагалі хочу подякувати за нашу базову підготовку, за отриманий багаж знань викладачці курсів Ірині Штировій. Вона дуже гарна людина й хороша викладачка. Пані Ірина дуже за нас турбувалася і, щоб покращити наші знання, давала чимало додаткового матеріалу. Щоб спростити сприйняття граматики, вона на наше прохання шукала й давала матеріал у вигляді таблиць, яскравих зображень. Та пані Ірина не лише викладала нам польську мову, вона знайомила нас із історією та культурою Польщі, її святами та звичаями.

- Які враження лишилися від програми «2-Дипломи»?

- Дуже сподобалося! Особливо – ставлення до нас адміністрації та викладачів і викладачок польського вишу. Так сталося, що ми мали розпочати навчання як раз тоді, коли почалася війна. Тож початок занять перенесли, проте, щоб підтримати нас, організували зустріч із психологом, а ще – додаткові двотижневі безкоштовні курси з вивчення польської мови, де нам викладала пані Біата Чеслик. Це було дуже доречно, адже тут курси припинилися, а там ми змогли продовжити навчання. Коли ти спілкуєшся з носієм мови, це дуже допомагає, ти починаєш розмовляти й мислити без проблем, тож завдяки пані Біаті ми змогли майже без проблем спілкуватися з викладачами під час сесії.

- Які Ваші захоплення? Як Ви проводите свій вільний час?

- У мене дуже багато захоплень, тільки вільного часу не вистачає. (Усміхається). Більш за все полюбляю займатися живописом, в’яжу спицями або гачком, вишиваю, а ще шию (це – одне з основних моїх захоплень) як одяг, так і різні дрібниці. Бажання створювати гарний одяг з’явилося ще в дитинстві, я тоді завжди щось шила та в’язала для ляльок. У дорослому віці це захоплення стало мені в пригоді, адже допомагає завжди гарно виглядати та мати такі речі, яких ні в кого не має. Буває, що подивлюся показ мод якогось відомого бренду, а потім створю й собі щось подібне. А ще, останнім часом намагаюся вивчати іноземні мови: польську й іспанську.

- А захоплення рукоділлям – це родинна традиція, чи воно притаманне в сім’ї тільки Вам?

- Рукоділля, захоплення живописом – це наша родинна традиція. У моєї мами є п’ять сестер, і всі вони шиють, в’яжуть чи малюють. Мама теж весь час щось робить своїми руками і гарно шиє.

- Коли Ви захопилися живописом? Що відчуваєте, коли малюєте?

- Живописом я  почала займатися пізно. Хоча я й малювала з дитинства, проте це були лише малюнки. Та я могла годинами розглядати репродукції відомих художників у журналах та на стінах у будинку бабусі. Просто не могла відвести від них очей. Пам’ятаю, як мене заворожила репродукція картини Михайла Врубеля «Царівна-Лебідь», тоді тато купив її мені, і вона ще довго висіла в нас на дверях. Потім я весь час відчувала в собі бажання малювати, та все щось заважало. То було ніколи, то не знала, де навчатися, то діти народжувалися (Усміхається). Та однієї миті все склалося. Я знайшла телефон художника, який давав уроки живопису, а чоловік погодився сидіти з дітьми, коли я буду на заняттях. Так я почала раз на тиждень їздити до ізостудії, де три години намагалася доторкнутися до прекрасного. Що я відчуваю, коли малюю? Іноді все виходить одразу: колір той, що потрібен, фарба лягає, як треба, і сюжет етюду подобається. Тоді це – повне задоволення. А іноді щось іде не так, і тоді виникає бажання зупинитися. А взагалі, я можу годинами малювати або робити копії картин відомих творців: Ван Гога, Клода Моне чи Поля Сезана.

- Чого хочете досягти як художниця?

- Як художниця? Звісно, професіоналізму, задоволення та гармонії.

- До кожної, навіть незначної справи Ви ставитися дуже творчо, створюючи маленький витвір мистецтва. Чим це викликане? Це – бажання прикрасити життя?

- Ні, мабуть, бажання кожну дрібничку зробити незвичайною.

- Тобто це просто невід’ємна частка Світлани? Її стиль життя?

- Мабуть, так.

- Ви – дуже зайнята людиною, тож як знаходите час на родину?

- У мене –два дорослих сина, які вже не потребують багато уваги. Але, незважаючи на їхню дорослість, я весь час їм щось готую, пеку піци. Іноді мені здається, що вони й мене з’їдять. (Усміхається). Тоді готувати мені допомагає чоловік, а я можу допомогти старшому сину зробити завдання з живопису чи молодшому – уроки, або присвятити себе одному з моїх захоплень.

- Що б Ви побажали сьогоднішнім студентам?

- Хотілося б, щоб вони опинилися в аудиторіях, мали змогу живого спілкування один з одним та з викладачами. Щоб в них було цікаве студентське життя, яке минає дуже швидко, а спогади й дружба лишаються назавжди.

- Що Ви порадите випускникам шкіл, які зараз обирають майбутню професію?

- Це – дуже складно, давати якісь поради. У мене молодший син завершує навчання в школі, і я, як ніколи, відчуваю цю складність подальшого вступу до закладу вищої освіти. З одного боку, є розуміння, що треба обирати спеціальність, яка тобі цікава, а з іншого – у житті треба якось заробляти гроші й знайти роботу за фахом. Практика свідчить, що те, що нам подобається в 17-18 років, із часом може змінитися, проте варто йти за мрією, обираючи те, до чого лежить душа. А якщо життя внесе свої корективи – отримати другу вищу освіту, адже навчатися ніколи не пізно. У житті бувають різні несподіванки, наприклад, такі, коли історикиня стає економісткою.

Інженерний навчально-науковий інститут ім. Ю.М. Потебні

Для довідки

У Запорізькому національному університеті за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування від 2020 року реалізують творчий проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Утілюють його в життя факультети, інженерний навчально-науковий інститут ЗНУ ім. Ю.М. Потебні. Активно долучається до роботи й факультет журналістики, пресслужба вишу. Вони створюють матеріали про успішну професійну кар’єру наших випускників/випускниць. Факультети університету та інженерний інститут допомагають налагодити зв'язок із випускниками/випускницями факультетів різних років. Долучитися до цієї ініціативи можуть усі охочі випускники/випускниці Запорізького національного університету та інженерного інституту ЗНУ (колишня Запорізька державна інженерна академія та Запорізький індустріальний інститут), котрі бажають поділитись із майбутніми молодими фахівцями/фахівчинями таємницями професійного становлення, допомогти їм працевлаштуватись, на власному прикладі продемонструвати, як реалізувати себе в професії, тощо. Для цього треба надіслати матеріали чи контакти відповідної особи на пошту:

znu.pressa@gmail.com

Слідкувати за проєктом «Історії успіху випускників ЗНУ» можна за лінком:

https://bit.ly/2HixRA8

Сьогодні архів проєкту – це вже більш ніж 300 історій успіхів талановитих випускників/випускниць Запорізького національного університету!

Слідкуйте за подіями вишу також на соцмережевих сторінках пресслужби ЗНУ:

https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU

https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/

https://t.me/pressluzhbaZNU

Схожі новини