Проєкт «Історія успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики ЗНУ, кореспондентка телеканалу «Freedom» і редакторка новин телеканалу «Київ» Влада Цуркан

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю з вихованкою факультету журналістики, кореспонденткою телеканалу «Freedom» і редакторкою новин телеканалу «Київ» Владою Цуркан, яка відзначає: «Ми робимо все від нас залежне, аби хоч на крок прискорити перемогу».

 - Владо, вітаю Вас! Пройшло зовсім небагато часу з того моменту, як Ви успішно захистили магістерську роботу (онлайн, у час постійних відключень електроенергії) та нарешті отримали омріяний диплом. Із цим Вас щиро вітаю, і оскільки знаю, як часом було його непросто писати, скажу, що результат гідний. Тому я б хотіла поговорити, у першу чергу, про те, які рекомендації, спираючись на свій досвід, можете надати студентам/кам, котрі поєднують навчання та роботу на телеканалі.

- Вітаю! Найголовніше – це навчитися грамотно планувати свій час. Звісно, якщо студентство працює в галузі журналістики, то іноді важко планувати свій розклад наперед, адже робочий графік у професії не фіксований. Ви можете почати роботу зранку, можете після 14:00. Ваша зміна може тривати 8 годин, а може й 4, а може й 12 годин. Але все одно треба знаходити час на навчання й відпочинок. Із власного досвіду скажу, що коли ви будете дотримуватися режиму сну – вам простіше буде прокидатися вранці, активнішою буде й мозкова діяльність. Я цього навчилася дотримуватися лише у 22 роки. Звісно ж, раджу не відкладати всі завдання на останній момент. Бо потім буде важкувато, та й ви не засвоїте цікавий матеріал як треба. І ще – заповнюйте вчасно щоденник практики. Звісно, я теж припускалась таких помилок,  але коли їх виправила – набагато легше стало жити та легше вчитися. Обов’язково зберігайте собі цікаві книжки, статті, лекції викладацтва, які вам здаються корисними. Повірте, вони знадобляться. Та й знання ніколи не будуть зайвими. Я не раз помічала, як могла вивчити щось нове, завдяки журфаку, і незабаром це треба було застосувати на практиці в професії. І найголовніше – вчіться у своїх колег, поки у вас мало досвіду. Не бійтеся запитувати, просити допомоги. Не бійтеся перезапитувати в редакторів/ок, що вони від вас вимагають, якщо ви не зрозуміли технічне завдання. Порівнюйте свої матеріали з матеріалами колег з інших ЗМІ, що були на тій же події. Так ви побачите більше цікавих деталей і прийомів, які можна використовувати надалі. І так сформується ваш власний стиль. І ще – цікавтеся, як працюють оператори/ки, слідкуйте за режисурою, монтажем, редагуванням тощо, адже це все – єдиний механізм. Чим глибше у вас буде усвідомлення, як хто працює і хто за що відповідає, тим якісніше, а іноді навіть простіше,  працюватимите.  

- Повертаючись до теми навчання, на які б пари Ви зараз залюбки сходили, які запам’ятались найбільше?

- Я б точно послухала лекції Віктора Костюка з радіовиробництва. У нього, правда, викладацький талант, як на мене. Завжди вражало, з якою самовіддачею він розповідав нам про тонкощі професії. Навіть мої друзі-бешкетники на «гальорці» у більшості випадків уважно слухали його. І не тільки тому, що він декан, він якось вмів усіх зацікавити. Досі в голові пара, коли Віктор Володимирович розповідав про те, як брати інтерв’ю, як до нього готуватися й правильно спланувати. Згадую, як ми аналізували, що телеканали одну й ту саму подію висвітлювали зовсім по-різному. Дуже подобалися практичні пари з телевиробництва. Профільних предметів із телебачення у мене багато було за роки навчання, та найбільше запам’яталася одна з перших пар на 1 курсі («Студійний практикум»), коли ми на камеру мали відрекомендуватися, до того ж, врахувати зовнішній вигляд і  поведінку у кадрі. І пізнавально було потім аналізувати помилки й вдалі дублі один одного. Подобалося те, як ми вчилися працювати з камерою та складати штатив. Запам'яталися пари з Наталією Тяпкіною. Не згадаю, як точно називалися предмети, але мені подобалося, як ми розвивали критичне мислення, як дискутували й щоразу дізналися багато нового й цікавого. Хочу ще виокремити «Журналістську етику». Хоч ми боялися отримати погану оцінку й жалілися, що треба багато вчити, але ці знання дуже стали у пригоді, коли почала працювати. До речі, зазначу, що Кодекс етики українського журналіста знають не всі мої колеги. Багато чого не знають із того, що я вивчила ще на другому курсі.

- Ви переїхали до столиці, ще студенткою бакалаврату. До слова, багато наших студентів/ок і випускників/иць підкорюють Київ, але продовжують навчатися саме в Запорізькому національному університеті. Розкажіть, як проходили Ваші співбесіди перед тим, як отримали омріяну роботу?

- На другому курсі мені випала унікальна можливість побачити, як працює київське телебачення зсередини, завдяки випускнику нашого журфаку й нині моєму другу Олександру Ішматову. Тоді він був випусковим режисером на телеканалі «ZIK» (на той час він не належав Медведчуку і мав чудові рейтинги). Звісно, я скористалася таким шансом. Так само вмотивовані були Дарина Дудченко й Анастасія Блищик. Саша спочатку проводив нам уроки в Запоріжжі, вчив усім тонкощам телебачення, давав купу цікавих завдань, розвивав нашу оперативність і креативність. Згодом він домовився, щоб влітку ми з дівчатами пройшли практику в Києві. Особисто я місяць набувала нових знань на «Зіку». У вересні спробувала туди влаштуватися, але я була майже з «нуля», в порівнянні із рейтинговим телеканалом. Мені там пропонували попрацювати пару місяців безкоштовно, поки не «наб’ю руку», але я не мала фінансових можливостей жити в Києві просто так. Та й якось не хотіла працювати задарма, хоч і була новачком. Тоді моя добра знайома й шикарна ведуча Анна Нитченко порадила мені спробувати свої сили на ранковій програмі «Доброго ранку, країно», яка транслювалася на «ЮА Першому». Генпродюсеркою там була Ірина Король. Саме вона ризикнула взяти мене, 19-річну студентку без досвіду, але з великою мотивацією, на роботу, за що я їй дуже вдячна й буду вдячна завжди. І як вона мені сказала через певний час – зовсім про це не пожалкувала. З іншими співбесідами було вже набагато легше. На якісь телеканали мене запрошували, а іншим достатньо було показати портфоліо чи, як то часто буває на ТБ, просто надати рекомендацію іншого професіонала, який зі мною працював.

- Як думаєте, коли краще починати поєднувати навчання та роботу?

- Чим раніше – тим краще, насправді. З мого досвіду, журналістську кар’єру складніше починати в 22-24 роки. Як правило, більшість телеканалів люблять брати журналістів/ок у 18–20 років. Звісно, через те, що в них немає досвіду роботи, платять менше. Але разом із тим новачків навчають, діляться досвідом і прощають деякі факапи.

- Сьогодні журналістика є чи не однією із галузей, які постійно змінюються, модернізуються, підлаштовуються під сучасні реалії життя. Як Ви сприймаєте стресові, напружені ситуації на роботі, якщо вони виникають?

- Журналістика, особливо телевізійна, – це завжди стрес. І не важливо, ким ти працюєш (редактора, журналістика, операторство, режисура). На кожному велика відповідальність, всі залежать від потоку інформації. Раптом якась неочікувана чи резонансна подія – підключаються всі. І в цій галузі дійсно не місто тим, хто не стресостійкий. Я намагаюся не пропускати багато моментів через себе. Це приходить із досвідом. Бо чим більше ти працюєш – тим більше розумієш систему. І з досвідом вже готовий до більшої варіації подій і факапів, які ти, на жаль, не можеш контролювати. Наприклад, якщо сталася технічна лажа й ви не змогли найпершими віддати матеріал. Або якщо не було спільної роботи, чи хтось із колег не так зрозумів завдання, або просто поставився безвідповідально до задачі. І картинка вийшла не така, як хотілося б. Тут всі зв’язані один з одним. Або, наприклад, якщо ви спланували ефір, але головний гість відмінив все в останній момент або зірвалася важлива зйомка. У таких випадках телевізійники знають: стресувати немає потреби – треба «брейнштормити» й швидко адаптуватись під нові умови та зробити все можливе, щоб залишити глядача біля екрану. Щоб самій на втратити розум, я займаюся спортом і гуляю на свіжому повітрі. Це допомагає вивільнити емоції, почистити думки й позитивно впливає на здоров’я. Ну, і ще періодично п’ю магній... 

- Повномасштабне вторгнення змінило все й кожного, показало наші сильні та слабкі сторони. На Вашу думку, чи вистояла українська журналістика у інформаційній навалі ворога? І якщо так, то завдяки чому?

- Як на мене, тут не можна відповісти однозначно. Вистояли безумовно ті, які не зважаючи ні на що, від 24 лютого фільмують злочинні дії росіян щодо українського народу. Вистояли ті кореспонденти, які їздять на «нульові» позиції, показують життя тих, хто під обстрілами, героїзм наших військових і злочинні дії російських окупантів. Ми точно вистояли в інформаційній навалі ворога на підконтрольній Україні території й у тих регіонах, що тимчасово окуповані були чи залишаються з 24 лютого 2022 року. Утім, боротися з пропагандою в регіонах, що окуповані з 2014 року, набагато складніше. Тут грають роль багато факторів – і глушка українського сигналу, і самі настрої деяких українців в ОРДЛО і Криму. До того ж, маємо визнати, що російська пропаганда, на жаль, сильно спотворює уявлення і позиції людей. Навіть на Заході люди, особливо європейці, піддаються російському впливу. Адже багато ютуб-каналів і телевізійних каналів досі доступні на території ЄС. І перед аудиторією росіяни не просто виправдовують свої злочини, а навіть налаштовують європейців проти українських біженців. До речі, Гугл навіть у деяких країнах організовує просвітні відео, щоб розвіяти російські наративи щодо українських біженців/ок, які намагаються засадити в думках людей на Заході. На жаль, деякі українські ЗМІ працюють на дестабілізацію настроїв у нашому суспільстві, розганяють щодня зраду й налаштовують українство один проти одного, коли найбільший ворог ще не поборений остаточно. І це провал та іспанський сором, як на мене. Але більшість українських ЗМІ таки адекватні й із правильними цінностями, дякувати Богу. Ми робимо все від нас залежне, аби хоч на крок прискорити перемогу. А переможемо ми обов’язково.

- У студентські часи Ви були активною членкинею студентської ради факультету журналістики. Які навички, що знадобились у подальшій роботі на телеканалі, там допомогли сформувати?

- Завдяки діяльності в студраді, я перестала боятися пропонувати свої ідеї та більше повірила в свою креативність. Студрада показала, чого може досягнути маленький колектив з однаковими поглядами й злагодженістю. як важливо іноді прислухатися до чужих думок і за допомогою компромісу досягати найкращого рішення, яке дасть крутий результат.

- Зараз у всіх одне побажання на усіх свята – «Перемоги». А що б Ви сказали сьогоднішнім 11 класам, які тільки думають пов’язати життя із журналістикою та вступити до ЗНУ?

- Робота в ЗМІ дійсно дає багато можливостей. Ви можете побувати в місцях, куди більшості вхід заборонено. Ви можете дізнаватися цікаві інсайти, здобути зв'язки, щодня дізнаватися нове та розвиватися. Але для цього потрібно докласти зусилля, багато зусиль. Потрібно навчатися, щодня читати новини й аналізувати події, знатися на будь-яких темах. Ви маєте розуміти, що іноді робочий графік може порушити ваші плани. Як я вже казала раніше, необхідно бути стресостійкими, вміти швидко приймати рішення, не стояти на місці. Телебачення не любить слабких, воно їх не приймає. Будемо чесними, професія не завжди оплачується достойно, особливо поки ви не маєте власного імені. Але, повірте, вмотивованих, трошки зухвалих і тих, хто готовий розвиватися щодня та тримати руку на пульсі, вдача любить й обов’язково усміхнеться! Завжди вірте в себе та не зраджуйте своїм поглядам і принципам! Не зважайте на слова рідних, якщо вони вас відмовляють від професії мрії. Мої батьки колись теж побоювалися мого вибору, бо знали, що потрапити на телебачення дуже непросто. Я це теж усвідомлювала, але вірила в себе більше, ніж у якісь переконання й застереження свого оточення. І виявилось що мала рацію. Будь ласка, не бійтеся майбутнього! Просто робіть сміливий крок вперед назустріч невідомому, але такому бажаному! І повірте, життя буде давати вам багато підказок і можливостей. Головне – скористайтеся ними!

Спілкувалась Тетяна Рогова

Для довідки

У Запорізькому національному університеті за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування від 2020 року реалізують творчий проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Утілюють його в життя факультети, інженерний навчально-науковий інститут ЗНУ ім. Ю.М. Потебні. Активно долучається до роботи й факультет журналістики, пресслужба вишу. Вони створюють матеріали про успішну професійну кар’єру наших випускників/випускниць. Факультети університету та інженерний інститут допомагають налагодити зв'язок із випускниками/випускницями факультетів різних років. Долучитися до цієї ініціативи можуть усі охочі випускники/випускниці Запорізького національного університету та інженерного інституту ЗНУ (колишня Запорізька державна інженерна академія та Запорізький індустріальний інститут), котрі бажають поділитись із майбутніми молодими фахівцями/фахівчинями таємницями професійного становлення, допомогти їм працевлаштуватись, на власному прикладі продемонструвати, як реалізувати себе в професії, тощо. Для цього треба надіслати матеріали чи контакти відповідної особи на пошту:

znu.pressa@gmail.com

Слідкувати за проєктом «Історії успіху випускників ЗНУ» можна за лінком:

https://bit.ly/2HixRA8

Сьогодні архів проєкту – це вже більш ніж 300 історій успіхів талановитих випускників/випускниць Запорізького національного університету!

Слідкуйте за подіями вишу також на соцмережевих сторінках пресслужби ЗНУ:

https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU

https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/

https://t.me/pressluzhbaZNU

Схожі новини