Вихованка факультету журналістики ЗНУ, випускова редакторка сайту Анна Покровська: «І навчання принесло свої плоди – я стала набагато впевненішою»
Запорізький національний університет (ZNU, Zaporizhzhia National University) – місце де розкриваються потенціали та «народжуються» справжні професіонали/ки. Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю з випускницею факультету журналістики Анною Покровською.
- Вітаю, Аню. Як у Вас справи?
- Добрий день. Справи нормально, настрій бойовий (усміхається).
- Чи пам’ятаєте свої думки та відчуття перед повномасштабним вторгненням?
- Відчуття були тривожні. Писали матеріали про «тривожну валізу», «що робити в разі артобстрілу», «як діяти, якщо вдарили в будинок», а в душі, якщо чесно, не вірили, що це знадобиться. До речі, у лютому була на неформальній зустрічі журналістів\ок із мером одного з міст. Він нас запевняв, що це все – таблоїдні американські медіа тривогу наганяють. Казав, що нормальна в нас ситуація біля кордонів, що то нас просто залякують. Просив людей не лякати. Після цієї зустрічі я трошки розслабилася. А потім прокинулася о 5 ранку від крику сусідки: «Почалася війна».
- Як сприйняли анексію Криму й окупацію Донецької та Луганської областей?
- Зараз багато людей зізнаються, що якось взагалі до 2022 року про це не думали. Я так сказати про себе не можу. Чи то через галузь діяльності, чи то через те, що маю багато знайомих і друзів, яким довелося виїжджати з окупованих територій. Я за це переживала, тема болюча. Особливо – за Донецьку та Луганську області. Пам'ятаю, на СТБ ще у вечірніх новинах робили хвилину мовчання та називали імена загиблих героїв. Плакала на цих моментах постійно. А тоді це було приблизно 1-7 людей на тиждень, а скільки гине наших воїнів зараз – страшно уявити.
- Як Ви вирішили вступити до факультету журналістики ЗНУ?
- Я завжди була дуже замкнута, не спілкувалася з чужими людьми, всіх боялася, соромилася. Це був «вихід із зони комфорту». І навчання на такому активному факультеті дало свої плоди – я стала набагато впевненішою, розкутішою в спілкуванні.
- Що цікавого пригадуєте за час навчання?
- Це було дуже весело. Знаєте, щоб мати знання – не треба цілими днями сидіти й щось зубрити в бібліотеці. Так, читати, вчити, запам'ятовувати – це, звісно, «ази». Але як же круто, коли ти з викладачем/кою на одній хвилі. От на факультеті журналістики так. Зараз навіть не згадаю викладача/ки саме з нашого факультету, який/яка не був би на одній хвилі зі студентством. Пари були не нудні, навчатися було цікаво.
- Чому, на Ваш погляд, важливо мати освіту в університеті?
- Уже кілька років я періодично проводжу співбесіди з журналістами/ками, коли в нас на сайті з'являються вакансії. Спілкуюся, даю тестові завдання. І знаєте, дійсно є різниця між людьми, які мають профільну освіту, та тими, які не мають її. У перших є фундамент. Писати за структурою – це одне, а знати про журналістську етику, про правові засади, про функції журналістських матеріалів – це вже зовсім інше. На роботі можна навчитися структурі, стилю, нюансам, але круто, коли фундамент вже закладений ще до працевлаштування.
- Три найсильніші сторони ЗНУ (на Ваш погляд)?
- Індивідуальний підхід до студентства, дуже багато практичного досвіду, прогресивні викладачі й викладачки.
- Хто такий/така сучасний журналіст/ка?
- Це про оперативність, мобільність, незаангажованість. Не варто гнатися за хайпом, треба перевіряти достовірність інформації перед публікацією.
- Які особливості роботи журналіста/ки у воєнні часи?
- Основна вимога зараз – усе детально перевіряти. Кожна третя новина – інформаційний вкид росіян. Найбільше переглядів – на хайпових постах із трьох слів в Телеграм-каналах. Автори публікують це в погоні за популярністю чи навіть із «благими цілями». Однак відповідати за написане буде не тільки автор\ка, а й держава. Зараз вкрай важливо не допустити дезінформації, а також – не сказати зайвого. Окрім того, що треба перевіряти джерело й достовірність, важливо ще виконувати вказівки військового командування. Наприклад, не казати про початок контрнаступу до того, як це скаже офіційна особа. Навіть якщо ви впевнені, що інформація правдива. Хтось назве це цензурою, але безпека наших військових – у пріоритеті. Ми завжди маємо думати про наслідки.
- Чого війна навчила Анну Покровську?
- Навчила тому, що найважливіше – це люди. Усі матеріальні блага, світло, газ – далеко не головне в житті. Я захоплена самовідданістю українців\ок. Ось остання ситуація, яка мене розчулила до сліз. 22 березня дві російські ракети прилетіли у дев'ятиповерхівки на Набережній. Ще не було відбою, вибухи гриміли один за одним, а в нашому чаті вже організувалася команда людей, які збиралися на допомогу постраждалим. Усі знали, куди прилетіло, але «вголос» (тобто в чаті відкрито) вже навчилися локації не називати. Якимись натяками домовилися, де зустрічаються, щоб бігти рятувати людей. Цю націю не перемогти.
- Чому вона ніколи не навчить?
- Як пробачати тих, хто приніс Україні стільки болю та страждань. Не навчить – бо ніколи не пробачимо.
- Як працювати журналістові/ці з матеріалами, які містять чутливий та специфічний (трагічний контент)?
- Треба пам'ятати, що шокуючі трагічні факти – це важливо, але ще важливіше – психічне здоров'я читацтва. Інформацію треба подавати так, щоб не порушувати етичні принципи. Ми не слідчі, тому найжахливіші подробиці страшних подій краще не поширювати. Хоча не треба й відриватися від реальності. Тобто подаємо інформацію правдиво та повно, але так, щоб у людей інфаркт після новин не стався. Треба шукати баланс. Також треба пам'ятати й про своє психічне здоров'я. Мені завжди було дуже важко переносити трагічні новини. Важко на душі стає, коли ти це читаєш, а коли пишеш – ще гірше. Для себе я виробила такий механізм: одразу після своєї «новинної зміни» я йду в душ. Наче змиваю весь негатив. Стає трошки краще. Якщо треба поплакати, щоб вийшли всі ці емоції, – не стримую себе.
- Який підхід використовуєте, коли доводиться спілкуватися з людьми, котрі постраждали від війни?
- Є два типи людей – комусь важливо розказати все в деталях, їм від цього трошки краще, бо виговорилися. А хтось тримає все в собі. От якщо бачу, що в собі, то не мучу людину. Як би це не було важливо для матеріалу, я намагаюся не лізти в глибину рани, якщо бачу, що для людини згадувати все – важко. Якщо бачу, що людині важливо виговоритися – не зупиняю. Навіть якщо інформація мені ніяк не знадобиться для матеріалу, – в першу чергу, ми люди. У момент спілкування багатьом постраждалим хочеться віддати все, що в тебе є. Як почуєш ці історії, що 80-річні пенсіонери залишилися без даху над головою, що ворожі ракети вбивають молоді сім'ї з дітками, які от-от виїхали з окупації і нарешті видихнули… До цього неможливо звикнути.
- Момент, який вразив Вас із 24 лютого 2022 року?
- Перші кілька тижнів війни я майже не виходила з дому. Із сім'єю спали в куртках у холодному підвалі, потім – на матрасі в спільному з сусідами коридорі. Ми з журналістками цілодобово працювали, бо дуже багато поступало повідомлень і прохань від людей. Інформація була в дефіциті, ще й усе повільно грузилося… Дуже складний час.. час невідомості – дійдуть/не дійдуть, їхати/не їхати. Та як у всіх нас, напевно. Для мене дуже вражаючий момент був, коли в нашій області почалися протести. Коли біля Енергодара вибудувалася величезна колона з людей, які не пускали в місто танки. Коли в Мелітополі люди з голими руками на них кидалися. Коли в Запоріжжі тисячі людей кинулися отримувати зброю, щоб захищати місто, якщо окупантам вдасться дійти до нього. Тоді я зрозуміла, що наш народ не перемогти.
- Український народ – це…
- …це сила. Незламна сила.
- У кого А. Покровська воліє взяти інтерв’ю?
- У майбутнього мера Запоріжжя (усмішка)
- Ваша думка про роботу колег зараз?
- Вони – герої. Коли бачу, як мої одногрупниці\ки їздять на лінію розмежування та знімають сюжети під обстрілами, – я нереально пишаюся, що знаю їх. Відчайдушні професіоналки\ли.
- Анна Покровська співпрацюватиме зі штучним інтелектом: якщо так, то у якій тематиці?
- Я пробувала користуватися чатом GPT для написання новин, однак досвід такий собі. Іноді бере факти недостовірні. Тому треба його роботу серйозно перевіряти. Справжнього журналіста це поки що не замінить. Але для СЕО-оптимізації – крута річ. Може прописати пошукові слова, метадані.
- Яку книгу чи відео продукт порадите?
- Зараз намагаюся максимально багато дивитися українського контенту на Youtube. Підтримати наших блогерів\ок, ведучих, журналістів\ок хочеться. Можу порадити випуски Раміни, «Солов'їне шоу» для тих, хто хоче українську вдосконалити. Також у записі дивлюся програму «Я люблю Україну». Вона хоч і розважальна, але там багато цікавих фактів про нашу країну. Це допомагає пізнати її краще.
- Аню, що таке Україна?
- Україна – це любов. У нас тут і гарно, і смачно, і цікаво. Зараз, звісно, небезпечно… Проте які люди душевні. (усмішка) Країну створює народ, а він у нас – прогресивний, сильний і незламний. Україна – це крутий майданчик для всіх. Хочу, щоб наша держава перемогла ворога та почала розвиватися фантастичними темпами.
Спілкувався Юрій Костюк
Для довідки
У Запорізькому національному університеті за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування від 2020 року реалізують творчий проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Утілюють його в життя факультети, інженерний навчально-науковий інститут ЗНУ ім. Ю.М. Потебні. Активно долучається до роботи й факультет журналістики, пресслужба вишу. Вони створюють матеріали про успішну професійну кар’єру наших випускників/випускниць. Факультети університету та інженерний інститут допомагають налагодити зв'язок із випускниками/випускницями факультетів різних років. Долучитися до цієї ініціативи можуть усі охочі випускники/випускниці Запорізького національного університету та інженерного інституту ЗНУ (колишня Запорізька державна інженерна академія та Запорізький індустріальний інститут), котрі бажають поділитись із майбутніми молодими фахівцями/фахівчинями таємницями професійного становлення, допомогти їм працевлаштуватись, на власному прикладі продемонструвати, як реалізувати себе в професії, тощо. Для цього треба надіслати матеріали чи контакти відповідної особи на пошту:
Слідкувати за проєктом «Історії успіху випускників ЗНУ» можна за лінком:
Сьогодні архів проєкту – це вже більш ніж 300 історій успіхів талановитих випускників/випускниць Запорізького національного університету!
Слідкуйте за подіями вишу також на соцмережевих сторінках пресслужби ЗНУ:
https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU
https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/
