ЗІНЬКОВСЬКИЙ (ЗАДОВ) Лев Миколайович

(11.04.1893, колонія Весела Катеринославської губ. – 25.09.1938, м. Київ) – активний учасник махновського руху. Народився в селянській сім’ї. У 1912–1924 – анархіст-комуніст. З 1911 працював на Юзівському металургійному заводі, де вступив до організації анархістів-комуністів, один з її активістів, член бойової групи організації. 1913 заарештований, 1915 засуджений до 8 років каторжних робіт. Звільнений після Лютневої революції 1917. У листопаді 1918 приєднався до загону Н.Махна. У вересні 1919 – член штабу 1-ї бригади Української повстанської дивізії ім. Батька Махна. У жовтні 1919 – січні 1920 – начальник військово-польової контррозвідки при штабі 1-го Донецького корпусу Революційної повстанської армії України (махновців). Водночас з листопада 1919 – помічник начальника контррозвідки при штабі армії. З весни 1920 – помічник командира піхотного полку. У жовтні – листопаді 1920 – комендант піхотної групи Петренка. На початку 1921 – член слідчої комісії. З весни 1921 – ад’ютант Н.Махна. У серпні 1921 у складі махновського загону втік до Румунії, інтернований, поміщений до табору. 1921–1924 – мешкав і працював у Румунії. У червні 1924 за завданням румунської розвідки в складі озброєної групи нелегально перейшов румунсько-радянський кордон, добровільно здався органам радянської влади і був направлений до ДПУ УСРР. Після слідства звільнений. З грудня 1924 прийнятий на роботу в органи ДПУ УСРР. З березня 1925 працював в Одеському окружному відділі ДПУ–УНКВС. На початку вересня 1937 заарештований за звинуваченням у шпигунській діяльності на користь Румунії та за причетністю до провалів ряду закордонних агентів Іноземного відділу УДБ НКВС УРСР. У жовтні 1937 переведений до Київської в’язниці НКВС. 1938 виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР засуджений до розстрілу. Реабілітований у 1990.

Ю.П. Кравець